Пошук

Головне меню

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

  




Таблиця маршрутів

№ п/п Назва маршруту Протяжність Маркер Орієнтовний час проходження Складність
1 с. Княгиня – ур.”Чорнімлаки” – турбаза ”Дубовий Гай” 14 км синій 7 год. **
2 с. Кострино – г. Явірник – с.Руський Мочар 8 км голубий 4 год. *
3 Турбаза “Дубовий Гай” – г. Голаня – с.Кострино 8 км зелений 4 год. **
4 с.Жорнава – урочище „Парашинський” – с.Жорнава 8 км зелений 4 год. *
5 с.Жорнава – ур.”Підзвоний” – с.Стужиця 5 км синій 3 год. *
6 с. Жорнава – г. Голаня – с.Кострино 4 км синій 2,5 год. ***
7 с. Вишка – г.Красія – с. Вишка 7 км голубий 3,5 год. **
8 с.Стужиця – г. Кременець –
с. Стужиця.
18 км червоний 8 год. **
9 с. Стужиця – ур. ”Чорні Млаки” – с.Стужиця 10 км червоний 5 год. ***
10 с.Ставне – г. Черемха – с.Лубня 12 км червоний 5,5 год. **
11 с. Лубня – г. Вежа – с.Лубня 10 км синій 4,5 год. *
12 с.Лубня – г. Черемха – г. Менчул – с.Лубня 10 км синій 4,5 год. *
13 с.Верховина – Бистра – г. Плішка –
с. Лубня
11 км голубий 5,5 год. **
14 Перевал Ужок – г. Розсипанець –
с. Верховина Бистра
21 км синій 10,5 год. ***
15 г. Щербин – Ужоцький перевал 7 км салатовий 3,5 год. *
16 Перевал Ужок – виток р. Уж –
с. Ужок
9 км синій 5 год. **
17 Перевал Ужок – виток р. Сян – перевал Ужок 2 км зелений 1 год. *
Умовний поділ складності маршрутів:
* маршрут для всіх вікових категорій
** для подолання маршруту треба трохи докласти зусиль
*** маршрут для впевнених в своїх силах
 


1. Екологічний маршрут с. Княгиня – ур. “Чорні млаки” – турбаза „Дубовий Гай” (протяжність 14 км, позначка синя)

Карстові печери на схилах масиву Стінка. Урочище „Чорні млаки” місце падіння найбільшого у Європі метеориту - 9 червня 1866р. Буково - яворові праліси.

Розпочинається маршрут від села Княгиня, яке розташоване за 15 км від Великого Березного. Відразу за селом дорога звертає вліво і піднімається вгору, пролягає через поля, з яких відкривається краєвид на хребет Стінка і гору Княгиниця. Далі стежка йде по узліссю. Тут є джерело, біля якого можна відпочити, потім стежка заходить у буковий ліс. Лісом стежка виходить в урочище “Чорні млаки”. У цій місцевості у 1866 році було зафіксовано падіння метеорита - одного з найбільших в Європі. Уламки метеориту знаходили по всій околиці села Княгиня, але найбільший камінь був знайдений саме на “Чорних млаках”. Його вага складала 279,766 кг. За словами очевидців, падіння супроводжувалось блискавками та гуркотом. 12 липня 1866 року приїхала комісія, очолювана бароном v. Sensei, яка знайшла ще багато уламків, що зберіться в в 104 музеях світу.

В урочищі росте багато видів рослин: жовтозілля лучне, косарики черепичасті, душиця звичайна, поросинець одноквітковий, чемериця біла, нечуйвітер. З “Чорних млак” лісом переходимо на поляну, до джерела, далі рухаємось на північний схід. Пройшовши поляну, знову заходимо в ліс, рухаємось по стежці, яка була створена в часи І світової війни для сполучення між бойовими позиціями і селом. Тут можна побачити гарні скелі. Через 700 м звертаємо вправо і спускаємось в урочище “Прислупець”. Зійшовши з цієї поляни, знову виходимо на стежку, яка пролягає через буковий ліс. Через 1,5 км виходимо на велику поляну, пройшовши яку виходимо на дорогу, котра проходить через невеликий грабово-березовий ліс. Вона веде до лучних екосистем над селом Домашин. Звідси відкривається краєвид на хребет гори Явірник, гору Домашинський Верх. На цих луках росте декілька видів дзвоників, гвоздика дельтовидна, жовтозілля дібровне, суховершки звичайні, іван-чай вузьколистий. Пройшовши луки, заходимо в дубовий ліс через 400 м, повертаємо праворуч і спускаємось до турбази “Дубовий гай”.



         

         

Початок


. Туристичний маршрут с. Кострино – г. Явірник
(протяжність 8 км)

Давній туристичний притулок „Явірник”. Найвищі в Єропі дерева бука лісового. Моніторингова ділянка в пралісі, закладена чеським вченим А.Златніком в 1934 - 1936 рр.

Існує легенда про село Кострино, що в цьому селі під горою Голаня жила вдатна жінка, яку поважали за працьовитість і майстерність. Здається, у цілому верховинському світі не могло бути спритнішої куховарки, вишивальниці, в’язальниці, ткалі, аніж Поланя. Та особливо любила молода ґаздиня займатися виготовленням тонкого приємного полотна. У ті часи його ткати було нелегко, бо доводилося самотужки вирощувати льон, коноплі, а відтак мочити їх, терти... Багато решток конопель розліталося в усі боки. Тут називали їх костря. А що полотно Поланине мало славу далеко за межами села, той почали говорити, що то село, де багато костря. А приїздили сюди купці навіть з низинних сіл та самого Ужгорода. Тканина з Кострин славилася упродовж кількох століть. Хто не вірить цій легенді, нехай завітає взимку до домівок костринчан. У багатьох жінки тчуть килими, полотно на рушники, вишивають. Давні традиції передаються в селі з покоління в покоління, незважаючи на наступ цивілізації. Костринчани славляться мистецькою вдачею, майстерністю, вправністю. Славиться Кострино і своєю церквою Покрови Пр. Богородиці (1645, 1761).

З 1891 до 1901 р. в Кострині служив священник Михайло Лендєл, котрий за ці 10 років написав хроніку духовного та господарського життя сіл Кострино та Сіль. Кострино завжди було парафією, а Сіль - філією.

За версією деяких дослідників церкву було збудовано в Сянках в 1645р., як класичну бойківську, тризубну, триверху споруду з домінуючим центральним верхом, а у Кострино її перевезли в 1703 році.

Костринська церква належить до видатних пам’яток української архітектури. Протягом XX ст. зображення церкви з’являлося багато разів у популярних виданнях та спеціальній літературі. Чари споруди ховаються у таємницях пропорцій, у розмірах церкви, в лініях її силуету. З кожного боку церква сприймається як бездоганно завершений художній твір, ідеально вписаний у навколишній розкішний ландшафт. Довжина церкви складає 15 м, ширина – 7 м, висота вежі від фундаменту – 14 м. За обмірами в інтер’єрі вівтарний зруб має довжину 3,7 м, ширину 4,2 м, нава - 6,1 на 5,9 м, бабинець – 3,6 на 4,1 м. Висота бабинця – 2,5 м, висота нави і вівтаря – 13 м. Вхідні двері мають висоту 1,55 м , ширину – 0,9 м. Розміри вікон – 0,8 на 0,65 м.

Внаслідок надбудови каркасної вежі-дзвіниці церква набула певної динамічності з наростанням форм зі сходу на захід, що максимально наблизило її до церков лемківського стилю.

Починається маршрут від початку села Кострино. Потрібно перейти через річку Уж, потім стежка проходить через поле, заходить в лісопосадку і підіймається на вершину гори Кичера, звертає праворуч до потоку Терновський. Далі пролягає через буковий ліс, яким піднімається до гори Явірник на вершині якої розташований туристичний притулок «Явірник», побудований ще за часів Чехословацької республіки. Ліс, через який ми проходимо, належить до залишків пралісу. Тут ще сімдесят років тому видатним чеським вченим А.Златніком були закладені моніторингові ділянки для дослідження змін, які проходять з часом в лісових формаціях. Від будинку можна піднятись до найвищої точки гори Явірник (1017м), після чого стежкою спуститись до урочища “Реформи”, а потім до смт. Великий Березний.



    

Початок


3. Екологічний маршрут Турбаза „Дубовий Гай” – г. Голаня
(протяжність 8 км, позначка зелена)

Резерват зеленого ясеня. Цілюще мінеральне джерело урочище „Березникуваті”. Популяція скополї карніолійської

Маршрут розпочинається на початку села Кострино, неподалік туристичного готелю “Дубовий Гай”.

У Костринах, наче рай, стався враз „Дубовий гай”.
Неподалік гори Голані тут жила колись Поланя.
Шила, прала і варила, ткати всіх жінок навчила.
Вистиляла в одну грядку льон й коноплі попорядку.
Тому, в кожній тут хатині пряли прядиво газдині.
Спершу пряли і снували, полотно тонкеє ткали
Уже костря не зосталось – та за ним село назвалось.
Костринчани – народ здібний, працьовитий і привітний.


Для того, щоб потрапити на початок маршруту потрібно зійти з шосейної дороги на північ до лісу. Тут, на узліссі починається наш маршрут. Піднімаючись в гору виходимо до лісу, неподалік знаходиться джерело. Далі наш маршрут пролягає гірською стежкою, яка пролягає через буковий ліс до вершини невеликого хребта, яким ми продовжуємо нашу подорож. Крім дерев бука тут можна побачити такі дерева як: граб, явір, ясень звичайний, клен гостролистий , лісова черешня. Рухаючись вершиною хребта, ми виходимо до невеликої лісової галявини, зарослої по краях березами, на початку літа тут можна побачити квітучі рослини з родини орхідних. Далі продовжуємо рухатись лісом, підіймаємось до вершини основного хребта, на якому розташовані досить великі луки, тут зростають дзвоники персиколисті, дзвоники скупчені, королиця звичайна, заяча конюшина, гвоздика дельтовидна. По краях луки можна побачити лілію лісову. З вершини відкривається панорама на оточуючі вершини. Рухаючись далі гребенем хребта знов заходимо в ліс - тут зустрічається досить багато дерев ясеня. На схилах гори Голаня знаходиться резерват зеленого ясеня. Продовжуючи рухатись, виходимо до самої вершини гори Голаня ( 854м ), на якій розташована досить простора лука і лише є поодинокі дерева бука, ялини, смереки. Серед трав багато кущів чорниці, зустрічаються й рідкісні види рослин. З гори відкривається чудовий краєвид і можна побачити вершини гір: на сході - Яворник, Борсучий, Красія, на півночі - Кременець, Равка, Каньчова. З гори сходимо в напрямку до села Кострино. Стежка веде в урочище “Клондайські” від якого ґрунтовою дорогою сходимо до турбази „Красія”



         

         

Початок


4. Екологічний маршрут с. Жорнава - урочище “Парашинський”
(протяжність 8 км, позначка зелена)

За часів Австро-Угорської імперії використовувалась для кінних прогулянок. Струмкова форель в потоці Парашинський. Букові ліси.

Маршрут розпочинається на межі села Жорнава, неподалік гідрологічного пункту. До нього потрапляємо, перейшовши підвісний міст через річку. Маршрут пролягає дорогою. Біля нього протікає потік, в якому в 70-х роках минулого століття інтенсивно розводилась форель (на даний час форель зустрічається тут дуже рідко). Стежка повертає вправо, піднімається вгору, проходить буковим лісом. Ростуть тут типові лісові рослини: папороть, купина багатоквіткова, копитняк європейський. Біля стежки можна побачити сліди кабана, козулі, оленя. Сама стежка, по якій проходить маршрут, створена за часів Австро-Угорської імперії і використовувалась для кінних прогулянок. Через 2 км. від початку маршруту знаходиться місце відпочинку де можна перепочити, напитись джерельної води. Через 1 км. виходимо на лісову галявину, на якій можна побачити багато видів рослин, хоч переважають види родини злакових такі як: тонконіг, мітлиця, костриця. Але зустрічаються такі рідкісні види, як пальчатокорінник Фукса, любка дволиста. Пройшовши полянами, які пролягають одна за одною, ми знову потрапляємо в ліс. Дорогою проходимо до с. Жорнава.



         

    

Початок


5. Екологічний маршрут с. Жорнава – ур. «Підзвонний» - с. Стужиця
(протяжність 5 км, позначка синя)

Цілюще мінеральне джерело ур. “Підзвонний“. Масиви букових лісів.

Початок маршруту співпадає з початком маршруту с. Жорнава - урочище “Парашинський” та пролягає по спільній стежці майже 3 км, але потім маршрути розділяються . Майже весь час доводитися рухатись під наметом лісу, але трапляються й невеликі відкриті ділянки.

Основна лісоутворююча порода – бук лісовий, супутній – клен- явір, на узліссях - граб, береза повисла.

В урочищі „Підзвонний” знаходяться два джерела мінеральної води групи вуглекисло, гідрокарбонатно-кальцієво-магнієвих вод. Мінералізація -2,9 г/л, 2,1г/л. Через малий дебет в промислових масштабах мінеральна вода не використовуються.

Неподалік від джерел знаходитися місце відпочинку, перепочивши на якому можна продовжувати подорож до села Стужиця, яке знаходитися на відстані 1,5 км. звідси.



    

Початок

 

6. Екологічний маршрут с. Жорнава – г. Голаня
(протяжність 4 км, позначка синя)

Фортифікаційні укріплення ІІ Світової війни „Лінія Арпада”. Резерват зеленого ясеня. Популяція скополії карніолійської. Місця проживання лісового кота.

Початок маршруту знаходиться біля села Жорнава, неподалік місця відпочинку. Саме село Жорнава розташувалося у чудовій долині між мальовничих гір, яка нагадує коштовну тацю, обрамлену творінням вибагливого майстра. Щоправда, досить довго ніхто не наважувався осісти тут назавжди і розпочати господарювання: навколишні вершини навіювали страх і небезпеку. Та одного разу неподалік урочища Дуброва зупинилися 5 чоловік і розпалили багаття. Це були втікачі з Ужгороду, яким не подобався князь Лаборець і його порядки. Здавалося, вони ненадовго осіли в цій мальовничій місцевості, та жителі навколишніх сіл спостерігали, як чоловіки справно намагаються влаштували свій побут. Одного дня пришельці розпочали завзято тесати великі каміння. Через якийсь час видно було круглі кам’яні брили. Невдовзі цікаві сусіди дізналися, що втікачі виготовляють жорна на млин. З навколишніх сіл почали навідуватися купці, які прагнули вигідно закупити жорна. Слава про майстрів розійшлася досить швидко. Свої вироби вони продавали легко, адже млини були в кожному селі. До того ж, скоро почали казати, що саме в цьому невеличкому поселенні можна придбати найкращі жорна. Ужгородські майстри одружилися, завели власні обійстя, організували щось на зразок майстерні. Справи налагодилися, життя текло мирно. Отже, з усіх усюд приїжджали у долину між горами покупці жорен. Вони так і казали всім, що їдуть до жорна рів або до Жорнави. Звідси і за поселеннями закріпилася на віки назва. Жорнава завжди була селом, де крутилися жорна не лише млинів, а й усякого виробництва, торгівлі. Саме тут збудували лісопилки, залізничну станцію, згодом організували лісокомбінат.


Вправність і уміння – половина справи,
Жорна із каміння роблять у Жорнові.
Цей крам продавали для млинів усюди,
Жорна цінували працьовиті люди.
Мирно газдували люди-небораки, -
Хат не будували, а лише бараки.
Голова тямуща цінує ремесла,
Праця жорнавчанам достаток принесла.

Під пологом лісу знаходяться укріплення ІІ Світової війни “Лінія Арпада”, створена Угорськими військами. Однак, бойові дії їх оминули і тільки в повоєнні роки вони були пошкоджені. Стежка підіймається схилом серед букового лісу в західному напрямку. Через 2 км від початку маршруту стежка повертає на південь і серпантинами підіймається до вершини гори Голаня. На простору луку, оточену з півдня та сходу буковим лісом, в північному та західному напрямку - лише поодинокими деревами бука, ялини, смереки. Тут відкриваються краєвиди вершин гір Яворник, Борсучий, Красія, Кременець, Равка. З гори сходимо в напрямку до села Кострино.



    

Початок


7. Екотуристичний маршрут с. Вишка – г. Красія
(протяжність 7 км, позначка голуба)

Печера розбійників на вершині гори. Неповторні панорами вершин парку, Польських Бескидів, полонин Рівна та Куйлиця. Гірськолижний комплекс.

Маршрут розпочинається біля початку крісельного витягу на гору Красія в селі Вишка. Схилом виходимо до вершини гори. На схилах гори розташований гірськолижний комплекс Львівської залізниці з крісельним витягом довжиною 2200 метрів, яким можна дістатись до вершини гори. Тут знаходяться 3 бугільні витяги різної довжини.

З вершини гори відкриваються неповторні краєвиди на правобережну частину парку: хр. Стінка (1019м), г. Голаня (854м.), г. Черемха (1130м), г. Плішка (1066м), г.Тарниця (1346м), Кременець (1211м), Мала Равка (1303м)

Значна частина лук вкрита кущиками чорниці. На одноманітному зеленому покриві різнотрав’я виділяються яскраво рожеві квіти скорзонери рожевої, жовто гарячі квіти поросинця одноквіткового. Поодиноко зростають високі рослини темно зеленого кольору з гарними квітами білого кольору. Це типовий гірський вид - чемериця біла.

На вершині гори знаходиться печера розломного походження. Вхід в печеру досить великого розміру, а сама печера вглиблюється в схил на декілька десятків метрів.

З вершини спускаємось в східному напрямку до місця відпочинку з джерелом води. Перепочивши, можна продовжувати подорож. Далі стежка пролягає під пологом лісу й через 2 км приводить нас до місця де закінчується наш маршруту.

В с. Вишка знаходиться церква св. арх. Михайла (близько 1700, XVIII ст.). Церкву розмірами 5,1 м на 15,7 м спорудили з ялових брусів на Цвинтарі. Спочатку споруда мала класичну бойківську форму, тобто над західним зрубом теж був ступінчастий шатровий верх, а центральний – найвищий. У другій половині XVIII ст. шатровий верх над бабинцем замінено каркасною дзвіницею, вищою за центральний верх. По периметру дзвіниці йде закрита аркада голосниць. Зруби мають нахил у середину, що додає невеликій споруді монументальності. Вікна церкви мають стародавню систему захисту від непогоди – бокові, фігурно вирізані дощечки, що підтримують похилий гонтовий дашок. Стіни вище опасання вкриті гонтом, викладеним “ялинкою”. У церкві є цікаві зразки декоративно-ужиткового мистецтва 1700 р. У вежі – три дзвони.

У 1995 р. дахи перекрили новим гонтом. У 1995-1996 інтер’єр оббили фанерою, його розмалювали Василь Павліщук та Ілля Приймич.



         

         

Початок


8. Науково-пізнавальний маршрут «г. Кременець»
(протяжність маршруту 9 км, позначка червона)

Буковий праліс. Стела на місці сходження кордонів України, Польщі й Словаччини. Освячуване століттями джерело. Можливо побачити: оленя, косулю, сліди “володаря Карпат” - бурого ведмедя, або і його самого.

Наша екостежка розпочинається біля центральної садиби Ново-Стужицького природоохоронного науково-дослідного відділення.

Рухаючись на північ по дорозі ми виходимо до ставка. Майже всю площу ставка тепер займає рогіз широколистий. На березі ставка можна спостерігати гідрофільні, тобто вологолюбні, рослини: комиш лісовий, ситник розлогий, гадючник в’язолистий.

Переважна частина маршруту пролягає через букові ліси, які займають найбільшу площу в Ужанському національному природному парку.

Полянчина лука є однією з нечисленних лісових лук на цьому маршруті. Виникла вона після вирубки букового лісу і використовується як сінокіс. На луці можна побачити такі рослини: первоцвіт високий, тирлич ваточниковий, косарики черепичасті, пальчатокорінник травневий, волошку австрійську та інші

Під час пересування на маршруті можна зустріти три види ящірок. Ящірка живородяча – зустрічається в основному в лісових біотопах, на відміну від інших рептилій не відкладає яйця, а народжує малят живими. Ящірка прудка – тримається сонячних галявин, відкритих місць. Вертільниця ламка – це безнога ящірка, хоча за зовнішніми поверхневими ознаками подібна на змію.

Над лісовими галявинами часто кружляє канюк звичайний. Його можна впізнати по характерному голосу – гучно, протяжне нявкання, або канючення (кійо, кіу).

На узліссях та поміж кущів часом можна побачити рябчика, іноді з молодими пташенятами. Проходячи, через поляни та ремізи, можна підняти на крило вальдшнепа, що затаївся в дрібних кущах.

Фауна безхребетних букового лісу та букового пралісу представлена досить багатим біорізноманіттям.

В середині літа в букових лісах можна побачити рідкісного красивого жука вусача альпійського ), який охороняється в Україні і занесений до Червоної книги України та Європи.

У дощову погоду в букових лісах легко зустріти саламандру плямисту, яка при недостатній вологості ховається під каміння, повалені дерева.

Серед хижих ссавців парку є червоно-книжні види. Це борсук .

Із псових тут є лисиця та вовк. На схилах г. Кременець живе “володар гірських лісів” – ведмідь бурий . З копитних серед ссавців можна згадати свиню дику, козулю, оленя благородного останній утворює у Карпатах окремий підвид , який має більші розміри тіла та добре розвинуті роги.

Під самою вершиною гори в декількох метрах від стежки знаходиться освячене джерело, воду в якому освячують вже декілька століть.

Після високих, могутніх дерев пралісу стежка виводить нас у незвичайний, ніби із казки ліс. Це низькорослі буки, із опущеними майже до землі фантастично покрученими і скривленими в різних напрямках гілками. Форма крон незвичайна, дивовижна і своєрідна. Це-букове криволісся, яке росте на верхній межі лісу. Такий фенотип бука зумовлений суворими кліматичними умовами-сильним вітром, низькими температурами, глибоким снігом.

Гранітна стелла є кінцевою зупинкою даного маршруту і знаходиться на горі Кременець. Тут сходяться кордони національних парків трьох держав. При добрій видимості з цього місця відкриваються краєвиди у південному напрямку на хребет Стінка, у північно східному напрямку на гору Равка.

В селі знаходиться церква апостола Петра й Павла, збудована в 1893 р. Вона - третя в історії села.Тут зберігається грамота, в якій записано, що будівництво церкви розпочали 29 липня 1893 р. і закінчили в 1894 р., що автором церкви був майстер з с. Устрики Горішні (тепер ця місцевість у Польщі, село повністю знищила польська армія під час операції “Вісла” в 1947 році). Майстер захворів, і верх клали самі селяни. Церква невелика, прямокутна в плані, тридільна, вкрита чотирисхилим бляшаним дахом. Над входом – низька вежа під чотирисхилим бляшаним шатром. Одвірок з грубого дерева завершено аркою. Стіни вертикально оббиті дошками. Стеля нава плоска, із заокругленим переходом до стін. Прохід з бабинця до лави прямокутний, завершений вигнутою аркою. Весь інтер’єр обитий картонною плитою і пофарбували блідо-блакитною фарбою. Іконостас доброї роботи, але ікони досить пізні. Перед церквою - два кам’яні хрести, поставлені в 1902-1920 роках селянами, що емігрували в Америку.



         

         

Початок


9. Екологічний маршрут с. Стужиця – ур. “Чорні млаки”
(протяжність 5 км, позначка червона)

Місце падіння найбільшого у Європі Княгинянського метеориту. Мінеральне джерело в урочищі „Підзвонний”

Маршрут розпочинається в селі Стужиця біля мосту, далі через річку Стужичанку і пролягає на захід в урочище “Підзвоний”. Дорогою через поле заходить в ліс. Тут, знаходиться мінеральне джерело, облаштовано місце відпочинку. Від місця відпочинку стежка повертає на право до урочища “Папоротні”. У лісі, по якому проходить маршрут, росте бук, явір, ясень, ялиця біла, смерека, трапляються вікові дерева великих розмірів залишки чудових стужицьких пралісів – пам’ятки первісно чистої, недоторканої природи. Тут завжди могли знайти собі притулок й захист численні звірі.

Одного разу, каже легенда, древній кабан із стадом диких свиней направилися у пошуках смачної водиці. У ватажка на лобі разом зі смолою прилип жолудь. А коли кабан почав рити неподалік річки грунт, жолудь скотився з лоба і потрапив у розпушену землю. Саме з тої насінини і виріс відтак знаменитий, могутній стужицький дуб.

Під розкішним гіллям велетня-дуба любили спочивати опришки після вдалих своїх мандрів. Нерідко сідав на часину під деревом і старий Волох, що знав немалу в’язанку казок і легенд. Він розповідав, що назва села походила від словосполучення «студена водиця», яка приваблювала багатьох подорожніх. Пізніше слова злилися у вимові й забулося навіть, звідки появилося таке зручне і соковите найменування гірського поселення СТУЖИЦЯ.

А в селі Стужиця студена водиця,
Як слова ці розділили, той село враз охрестили.

Тут є дуб старезний – дуже величезний.
Стоїть, наче свідок давніх оповідок.

Опришки в негоду під ним гостювали,
Пили квасну воду, похід планували

Люди газдували у селі уміло.
За час якийсь мали млин свій і вилило.

З-під Кременця річка тече у долину.
Прикраша, як стрічка нашу Верховину.

В урочищі “Папоротні” луками проходимо майже 1500м і в самому кінці, біля джерела, звертаємо вправо до урочища „Чорні млаки”. Саме тут, селянином Василем Крив’яником, було знайдено найбільший уламок Княгинянського метеориту. Що впав 9 червня 1866. Щороку він косив траву на полянах в урочищі „Чорні млаки”. Через декілька днів після падіння метеориту він вийшов на сінокіс і побачив на луці яму, якої раніше не було. Розкопавши грунт на цьому місті глибше 2 метрів, він виявив великий уламок метеорита вагою 279 кг 766 г. При падінні він розколовся на два куски вагою 141 кг 833 г та 137 кг 933 г. В свою чергу, від останнього відколовся ще один, менший вагою в 2 кг 350 г.

Про знахідку довідався лісничий з Великого Березного Антон Покорний, який, за його словами, за пару волів купив цей уламок у Василя Крив’яника і перепродав Імператорському музею у Відні, де метеорит знаходиться по сьогоднішній день.



         


Початок


10. Історико-ботанічний маршрут с. Ставне - гора Черемха
(Протяжність – 8 км, позначка червона)

г.Черемха - арена бойових дій І Світової війни. Військове кладовище І Світової війни. Субальпійські луки г. Черемха (1130 м) з рідкісною рослинністю.

Маршрут розпочинається за селом Ставне, від рекреаційного пункту. Стежка підіймається вверх, звертає вліво, пролягає східним схилом, проходить лісом. Тут переважають наступні породи дерев: бук, явір, черешня. Зустрічається також ялиця біла, смерека,. З трав’янистих рослин: астранція велика, цирцея звичайна, кремена біла, підлісник європейський, розрив-трава дрібноквіткова, зеленчук жовтий, зніт гірський. Пройшовши 2/3 маршруту, виходимо на мальовничу луку в урочищі “Багно” (пл. 5,6 га), на якій знаходиться будинок для відпочинку. На луці багато рідкісних видів рослин: підсніжник звичайний, скополія карніолійська, белладонна звичайна, лілія лісова, лунарія оживаюча, цибуля ведмежа; любка дволиста, зозулинець чоловічий (родина орхідних). Далі рухаємось луками, на яких росте багато чорниці. Проходимо урочище “Анталова”, заходимо у ліс яким підіймаємось на вершину гори Черемха.

Гора Черемха (1130 м) має історичне значення. У Першу Світову війну 1914-1917 рр. на цій горі були важкі бої між російськими і австро-угорсько-німецькими військами. Російські війська під командуванням генерала Брусілова, внаслідок стрімкого наступу, завоювали цю висоту і тримали тут оборону близько шести місяців. З цієї гори російськими військами за короткі строки було побудовано дороги в сторону сіл Сянки, Сіль, Ужок. Вершиною цієї гори є субальпійська лука (пл. 10,7 га), яка стала братською могилою для багатьох солдатів.

З вершини можна зійти в село Загорб або повернутися до урочища “Багно” і зійти в село Лубня.

В якому у 1751р. згадують дерев’яну церкву св. Миколи з трьома дзвонами, прикрашену місцевими старими образами та апостолами на полотні. Згідно з шематизмом 1915р., дерев’яна церква св. Миколи, збудована в 1778р., згоріла в 1876р., і на тім місці поствили дерев”яну каплицю, що була освячена в 1876р. Місце на кладовищі, де стояла церква, зветься “Під дубом”, хоч самого дуба вже нема.

У Ставному – типова мурована базилічна церква, споруджена стараннями вірників та пароха о. Віктора Поповича, що зібрав на будівництво 5 тис. крон, і посвячена єпископом Юлієм Фірцаком 29 серпня 1906р. Дзвони купили брати Корнутяки в 1885-1887рр. Тоді ж купили для церкви Євангеліє та інші книги. Великий ремонт у середині 1980-их рр. Проводили куратор Михайло Моняк і Ілько Фаркаш. Потім ремонт зробили в 1995-1996рр. за священника І. Дупина, куратора В. Ленька, церківника А. Цинканича, касира І. Бирняка. Іконостас, виготовлений різбярами із Золотарьова, поставлений у 1993р. і наступного року посвячений. Малювання стін виконав місцевий художник О. Варахоба в 1980-их рр. Склепіння розмалювали в 1996р. Престол відремонтовано в 1998р. коштом вихідця з села М. Іваниці, що мешкає в США та 57 років не був у рідному селі.



         


Початок


11. Екологічний маршрут с. Лубня – г. Вежа
(протяжність 10 км, позначка синя)

Місце зростання рідкісного виду папороті - листовик сколопендровий. Вид на найвищу польську гору Тарницю. Можливо побачити оленя, косулю в дикій природі.

Початок стежки знаходиться біля села Лубня, безпосередньо біля його початку. Щоб потрапити до лісу, де розпочинається стежка, потрібно перейти поле в cхідному напрямку. В лісі стежка пролягає вздовж схилу на північ. Через 500 м починається серпантин, який підіймається майже до самої вершини гори. Стежка пролягає буковим лісом з додаткам клена-явора , ясеня. Під пологом лісу росте - скополія карніолійська, яка занесена до Червоної книги України, на східному схилі, зростає лунарія оживаюча. За вершиною гори в урочищі „Лубенки” знаходиться лука з якої відкривається краєвиди на вершини гір Бескидець, Черемху, Плішку, найвищу вершину польських Бещад - гору Тарниця. Пізньою весною та на початку літа тут цвітуть рослини з родини орхідних – пальчатокорінник бузиновий. З луки стежка звертає в ліс, обминаючи вершину з північно-східної сторони, повертається до початку маршруту.



         

    

Початок


12. Екологічний маршрут г. Черемха – г. Менчул
(протяжність 7 км, позначка синя)

Печери розбійників „Живанські ями”. Краєвиди на польську частину Біосферного резервату. Військове кладовище І Світової війни. Субальпійські луки г. Черемха (1130 м) з рідкісною рослинністю.

Маршрут починається на горі Черемха. З гори необхідно спуститись до урочища „Анталова”. В кінці весни на яскраво зеленому фоні різнотрав’я виділяється декілька видів орхідей. Трохи пізніше зацвітає билинець комариний. Далі стежка веде до потоку Черемха. Маршрут пролягає буковим лісом вдовж потоку до перевалу на польсько-українському кордоні. Тут облаштовані місця відпочинку. З поляни відкриваються гарні краєвиди на польську територію. Безпосередньо, на передньому плані, в північно-східному напрямку, височіє гора Тарниця (1346 м.)– найвища вершина Польських Бещад. Далі, спустившись дорогою, знов виходимо на стежку, якою піднімаємось на гору Менчул. На схилі цієї гори знаходяться три печери, які мають назву - „Живанські ями”. За давніми переказами в цих печерах переховувались розбійники, яких тоді місцеві жителі називали „живанами”. Від цього й походить назва печер. Існує багато легенд пов’язаних з цими печерами та розбійниками, які переховувались в них. І майже у всіх згадується про награбовані скарби, що розбійники заховали десь тут.

З гори Менчул маршрут зходить до села Лубня.



         

Початок


13. Екотуристичний маршрут с. Верховина Бистра —
г. Плішка — с. Лубня
(протяжність маршруту 11 км, позначка голуба )

г. Плішка, 1066 м - одна з кращих оглядових вершин парку. Місця проживання великих хижих птахів.

Село Верховина Бистра розташоване за 3 км від станції Волосянка та станції Щербин. Перша церква у Верховині-Бистрій стояла в урочищі Мошків Потік і служила також жителям Лубні. У 1751 році за пароха Івана Іванковича згадують дерев’яну церкву Св.Духа, освячену єпископом Годермарським (тобто на початкуXVIII ст.), що мала три дзвони та всі образи. Церква згоріла , але колишнє місце церкви і села видно до тепер. На місце , де стояла церква, вказують і надгробні знаки 1794 р. У шематизмі 1915 р. на путівнику 1923 р. пишуть про дерев”яну церкву, збудовану в 1773 році (в інших джерелах зазначено 1792 р.). За іншою версією церква згоріла в середині XIX ст. і після цього збудували третю. У всякому разі остання дерев”яна церква була бойківською і згоріла 19 грудня 1917 р. У 1931 році було збудовано мурований храм і освячено 2 липня 1931 року заступником епископа Олександром Стойка та вікарієм Олександром Ільницьким. Дзвін відлив Ф.Егрі в 1924 році.

Маршрут починається в кінці села Верховина Бистра, біля церкви необхідно повернути наліво. Стежка піднімається крутосхилом з південного боку г.Плішка. Пересікаючи поляни, буковий ліс, а під вершиною – шпильковий, сходимо до г.Плішка (1066 м). Північна вершина гори закінчується скельною прірвою. Звідси, з невеликої площадки, відкриваються мальовничій краєвид на польські : г.Тарниця , хребет Полонина Буковська, г. Черемха.

Далі маршрут продовжується стежкою в західному напрямку до с. Лубня. Згадку про село Лубня в письмових документах під 1634 роком аж ніяк не можна назвати часом його заснування, тому що навколишні місця були заселені задовго до 1631 року. Легенда, зафіксована в краєзнавчій літературі, пояснює назву річки і розташованого вздовж неї села заняттям перших поселенців-ремісників, які нібито виготовляли „луби” – обводи (по-місцевому – „облуки”) для решета. Однак саме значення цього слова є далеко ширшим. Луб – волокнистий шар деревини, але подеколи так називали і кору деревини. По дорозі до села проходимо біля декількох гірських потоків та джерел з гірською чистою водою. В селі ви можете відпочити, заночувати в сільських садибах



         

         

Початок


14. Екотуристичний маршрут перевал Ужок –
г. Розсипанець – с.Верховина-Бистра
(протяжність 21 км, позначка синя)

Букове криволісся - зустрічається тільки в Східних Бескидах. Живописні виходи флішових порід. Найкращі краєвиди на польську та українську територію. Кінчик Буковський - найвища вершина парку. Гора Ополонек - найпівденніша крайня точка Польщі. В травні - липні можна побачити зубрів.

Маршрут розпочинається на Ужоцькому перевалі (889м) на межі Закарпатської та Львівської областей. Для тих хто обере цей маршрут для подорожі необхідно заздалегідь потурбуватись про дозвіл на відвідання прикордонної смуги і погодити відвідання з адміністрацією парку

Рухаючись вздовж кордону ми зійдемо на ряд дуже цікавих вершин.

Перша з яких гора Ополонек (1027м) є крайньою південною точкою Польської Республіки. Наступна вершина – Кінчик Буковський (1251 м) – найвища вершина Ужанського НПП. Вершина гори Розсипанець знаходитися на території польщі.

На маршруті відкриваються неповторні краєвиди на польську та українську територію. В південному напрямку: гора Плішка, Вежа, Черемха, Студниця а вгарну погоду Красія, Явірник, Стінка.

Надзвичайно цікавий рослинний та тваринний світ. Субальпійські луки оточені буковим криволіссям, яке зустрічається тільки в Східних Бескидах.

Весною та літом тут можна побачити зубрів, чисельність на теритрії Бещадського парку народового становить біля 200 особин.

З хребта маршрут зходить в південному напрямку до букового лісу де знаходитися місце відпочинку з чудовим джерелом питної води. Лісовою дорогою сходимо до лук над селом Верховина Бистра.



         

         

Початок


15. Туристичний маршрут Щербин – Ужоцький перевал
(протяжність 7 км, позначка салатова )

Ужоцький перевал (889 м) вододіл басейну Балтійського та Чорного морів. Військове кладовище часів І Світової війни (осінь 1914 р.) Похід над найдовшим в Україні тунелем (904м).

Маршрут починається від залізничної станції “Щербин” сполучення Ужгород – Львів і пролягає на північ по старій дорозі, через буковий ліс з домішками ялиці та смереки. Долаючи маршрут, ми дістаємось Ужоцького перевалу, який знаходиться на висоті 889 м н.р.м. на вододілі басейнів Вісли, Дунаю та Дністра. Ужоцький перевал зв’язує долини Ужа та Дністра. З перевалу можна зійти в село Ужок. Село Ужок давно було відомим не лише тому, що було вхідним в Закарпаття, але й своїми цілющими мінеральними джерелами.

Так, десь в кінці ХVIII ст. в Ужку був збудований прекрасний санаторій, який місцеві жителі називали „тридцяток”. Назва походила від того, що у верхній частині села було збудовано 30 будинків для відпочиваючих. Територія санаторію була добре впорядкована. Поряд був двоповерховий готель-ресторан. Біля мінерального джерела знаходилися ванни, в яких приймали процедури хворі, які приїжджали сюди на лікування. Вздовж Квасного потоку був розбитий липовий парк. При вході в парк стояла бронзова статуя Геркулеса, який душить величезного змія (місцеві жителі називали його „Залізний Іван”). З цією статуєю пов’язана цікава легенда. Одного разу в цей санаторій привезли на лікування важко хворого пана з Америки. В ванну для купання пана носили на носилках, бо сам не міг ходити через хворобу. Та пройшовши курс лікування, пан став ходити і на прощання затанцював на „шпацірці”. З великої радості багач замовив статую (1842р) „Залізного Івана” і встановив її біля „купеля”. Ця статуя символізувала оздоровчу силу ужоцьких мінеральних джерел, які змогли здолати тяжкі недуги. Зараз ця статуя прикрашає двір Ужгородського історичного музею.

Ужоцька дерев’яна церква св. арх. Михайла (1745р.) є своєрідною візитною карткою Закарпаття.

Церква є однією з найцікавіших споруд бойківського стилю. Наймасивнішим є центральний об’єм, вкритий високим чотирисхилим шатром. Завершення вівтаря, вкрите маленьким шатром, - набагато менше від центрального. Над бабинцем облаштували маленьку чотирикутну башту під чотирисхилим шатром, вищим за шатро вівтарного зруба. Піддашшя переходить у дах, його широкі площини об’єднують всі три частини храму.

Церкву збудували майстер Павло Тонів із с. Бітлі на Львівщині та майстер Іван Циганин з Тихого, про що свідчить напис над дверима церкви. Первісно церкву збудували вище на схилі гори, але старим людям було важко туди добиратися, і церкву перенесли вниз по схилу майже до дороги. Біля церкви стоїть дерев’яна, квадратна в плані, двоярусна дзвіниця під чотирисхилим шатром. Дзвіницю збудували в 1927 р. Під час Першої світової війни австрійський уряд реквізував дзвони на військові потреби. Нові дзвони були значно важчими, тому їх не насмілювалися встановити на старе місце, в башті над бабинцем і тому було збудовано дзвінницю.

За написом на Тріоді, Євангеліє купив Іван Ковалів з дружиною Анною, а повернуто її до ужанської церкви 11 червня 1752 р., що засвідчив Григорій Лешко. Євангеліє купили Падзя Сивуличка та Гриць, Михайло і Луцьо, Коптурові сини. Анфологіон купив Стефан Козопас з сином Іваном.



         

    

Початок


16. Екологічний маршрут Перевал Ужок - витік р. Уж
(протяжність 9 км, позначка синя)

Ужоцький перевал - місце інтенсивних бойових дій І Світової війни. Військове кладовище часів І Світової війни. Витік річки Уж. Розбійницька печера -”Живанська яма”. Дерев’яна церква в селі Ужок.

Маршрут розпочинається на Ужоцькому перевалі, на межі Закарпатської та Львівської областей. На перевалі знаходиться військове кладовище часів Першої світової війни.

Біля самого початку маршруту облаштовано наметове містечко. Далі, за луками, знаходиться джерело, в якому можна побачити рідкісну тварину з класу амфібій – тритона карпатського. Протягом стежки чергуються невеликі ділянки лісу та сінокісні луки. З початку переважають дерева бука, явора. Підлісок утворений кущами горобини, бузини. На луках зростають дзвоники скупчені, скорзонера рожева, тирлич ваточниковий, звіробій звичайний. Особливу увагу привертають рослини, які занесені до Червоної книги України - траунштейнера велика, яка зростає досить великими скупченнями на луках та лунарія оживаюча, яка зростає під пологом букового лісу. Через 2 км від початку маршруту, неподалік від стежки, знаходиться невеликий локалітет скополії карніолійської , третинного релікта, яка збереглась з минулих геологічних епох. Далі стежка йде схилом вододільного хребта, пролягає лісом та луками, з яких відкриваються мальовничі краєвиди на вершини гір Стожок, Пікуй, Кінчик Буковський. Зі стежки можна побачити панораму польських гір Бещад. Потім проходимо через ділянку хвойного лісу, який утворений древами ялиці білої та смереки. Вийшовши на вершину хребта, рухаємось серед буково - ялицевого лісу. Потім стежка спускається з хребта і проходить до витоку річки Уж. Річка Уж бере свій початок на невеликій поляні, на висоті 1000 м. Протікаючи через усю териториторію парку паралельно до державного кодону ріка, через м. Ужгород, на території Словаччини впадає у р.Лаборець - праву притоку Латориці (яка, в свою чергу, вливається в р. Бодрог, а остання на території Угорщини - в Тису). Загальна довжина ріки 133 км, площа водозбору 2750 км2 ( в межах України відповідно 107 км і 2010 км2).

З поляни стежка пролягає на південь відкритою місцевістю, через 500 метрів звертає вправо і спускається до села Ужок. Коли і як народилася така назва – загадка віків. Найпевніше походить вона від назви ріки. Та як би там не було, поселення біля підніжжя перевалу, яке теж носить наймення Ужок дуже давнє. Перші документальні звістки про місцеве населення стосується кінця ІХ ст.



         

         

Початок


17. Екологічний маршрут Витік річки Сян
(протяжність 2 км, позначка зелена)

Кордон між Україною та Польщею. Військове кладовище часів І Світової війни. Джерело, з якого починається р. Сян.

Невеликий за протяжністю, однак дуже цікавий маршрут. Розпочинається на Ужоцькому перевалі. Щоб потрапити на цей маршрут, треба повернути на північ з автодороги Ужгород – Львів біля меморіалу воїнам – визволителям Другої світової війни. На перевалі знаходиться кладовище Першої світової війни. Тут, посеред кладовища стоїть пам’ятник - на прямокутному підніжжі зведена зрізана правильна чотирикутна піраміда, яку завершує бетонний хрест. Підніжжя і піраміда вимуровані з каменю. На бічних гранях піраміди закріплені дві гранітні таблиці, на яких написано російською та угорською мовами короткі відомості про кладовище. Це військове кладовище стало місцем вічного сну солдатів двох ворогуючих армій: російської та австроугорської.

Проходимо залізницю через поляною до державного кордону . Потім рухаючись вздовж кордону, потрапляємо до місця де бере початок річка Сян, притока великої Європейської ріки Вісла.



         

Початок




Усi новини

Всі новини

Розробник: ЗАТ "Софтлайн" © Великоберезнянська РДА