Пошук

Головне меню

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 




25.12.2013

ПАМ’ЯТКА
державного службовця щодо врегулювання конфлікту інтересів

I. Поняття конфлікту інтересів

Конфлікт інтересів – суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.
Під «особистими інтересами» - слід розуміти будь-які інтереси публічного службовця, обумовлені особистими, родинними, дружніми чи будь-якими іншими позаслужбовими стосунками з іншими фізичними чи юридичними особами, в тому числі особисті майнові та немайнові інтереси, а також ті, що виникають у зв’язку з його членством або діяльністю в громадських, політичних та релігійних організаціях. 
Саме по собі приховування особою наявного приватного інтересу вже розцінюється, як порушення службової дисципліни і потребує вжиття відповідних заходів щодо запобігання корупції.
В Україні про конфлікт інтересів вперше було згадано в Загальних правилах поведінки державного службовця від 23 жовтня 2000 року.
Згідно із положенням цього акта державний службовець повинен на вимогу заявляти про наявність чи відсутність у нього конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів випливає із ситуації, коли державний службовець має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об’єктивне виконання службових обов’язків.

II. Шляхи врегулювання конфлікту інтересів

Особлива правова природа публічно-службових відносин зумовлює необхідність встановлення гнучкого механізму для того, аби уникнути негативних наслідків конфлікту інтересів.
Найчастіше конфлікт інтересів виникає вже під час проходження державної служби. У такому разі потрібно вжити відповідних заходів по врегулюванню даної ситуації і забезпеченню неупередженого виконання службових обов’язків державним службовцем.
Доцільно передбачити наступні способи врегулювання конфлікту інтересів:
- позбавлення приватного інтересу, з приводу якого виник конфлікт інтересів;
- усунення державного службовця від прийняття рішення (участі в прийнятті рішення) або вчинення дій в умовах конфлікту інтересів;
- переведення державного службовця на іншу посаду або його звільнення із займаної посади;
- прийняття рішення або вчинення дій в умовах конфлікту інтересів під зовнішнім контролем.
Часто зустрічаються випадки, коли державний службовець має певні приватні інтереси, пов’язані з майновими правами. У цьому разі державний службовець може позбутися приватного інтересу, з приводу якого виник конфлікт інтересів, шляхом відчуження корпоративних прав, майна або майнових прав, передачі їх у довірче управління майна або у будь-який інший спосіб.
Однак позбавлення приватного інтересу має виключати будь-яку можливість його приховування або відновлення. Тому, не можуть вважатись позбавленням приватного інтересу дії щодо розлучення з подружжям, а також заяви, в тому числі публічні, про розірвання особистих, дружніх чи інших стосунків з іншими особами.
Не можуть вважатися позбавленням приватного інтересу відчуження корпоративних прав, майна або майнових прав, передачі їх у довірче управління, якщо такі дії здійснюються на користь близьких родичів державного службовця.
Державний службовець має письмово повідомити про спосіб позбавлення приватного інтересу уповноважені підрозділи органів державної влади – (підпункт 1 пункту 6, пункт 7 статті 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»), далі – Уповноважений орган.
З цього приводу уповноважена особа, а за її відсутності – Уповноважений орган, робить висновок про наявність або відсутність приватного інтересу.
Позитивним є врегулювання конфлікту інтересів шляхом усунення державного службовця від прийняття рішення, чи участі в прийнятті рішення, або вчинення дій в умовах конфлікту інтересів. Цей спосіб використовується за умови можливості залучення до прийняття такого рішення або вчинення відповідних дій інших державних службовців.
Усунення державного службовця від прийняття рішення чи участі в прийнятті рішення або вчинення дій в умовах конфлікту інтересів, а також залучення до прийняття рішення або вчинення відповідних дій інших службовців здійснюється за рішенням керівника органу або відповідного структурного підрозділу, в якому працює державний службовець.
У разі виникнення конфлікту інтересів державного службовця, який входить до складу колегіального органу (органу місцевого самоврядування, комітету, комісії, колегії тощо), такий службовець не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом, якщо його неучасть не впливає на правомочність даного органу.
Однак, мова йде лише про ті колегіальні органи, які вправі приймати рішення, що породжують певні правові наслідки для окремих осіб чи невизначеного кола осіб.  Діяльність деяких колегіальних органів (як правило, це стосується колегій, комісій при органах державної влади чи місцевого самоврядування) носить консультативно-дорадчий характер і не має безпосереднього впливу на прийняття правового рішення.  Діяльність таких органів лише створює певні передумови для його прийняття.
У разі якщо неучасть державного службовця, у якого виник конфлікт інтересів та який входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати правомочності даного органу, участь такого державного службовця у прийнятті рішень має здійснюватись під зовнішнім контролем.
У випадку коли конфлікт інтересів має постійний характер і не може бути розв’язаний шляхом усунення відповідного державного службовця від прийняття рішення або вчинення дій та за наявності рівноцінної вакантної посади, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям державного службовця, відбувається переведення державного службовця на іншу посаду. Однак переведення на іншу посаду може здійснюватися лише за згодою державного службовця.
Якщо переведення державного службовця на іншу посаду є неможливим або державний службовець не погоджується на переведення на іншу посаду, і конфлікт інтересів не може бути врегульований в інший спосіб, то державного службовця звільняють із займаної ним посади.
Зазначені процедури переведення і звільнення здійснюються за рішенням органу чи посадової особи, які уповноважені приймати рішення про призначення державних службовців на посади. У цьому разі звільнення відбувається за участю тих органів і посадових осіб, які брали участь у його призначенні.
Форми зовнішнього контролю:
 - перевірка Уповноваженим органом змісту рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються державним службовцем або відповідним колегіальним органом з питань, пов’язаних з предметом конфлікту інтересів;
 - розгляд справ та прийняття рішень державним службовцем в присутності уповноваженої особи;
 - участь уповноваженої особи в роботі колегіального органу в статусі спостерігача без права голосу.
При цьому, вимоги до державного службовця стосовно прийняття рішень та/або вчинення дій стосовно предмету конфлікту інтересів можуть включати:
 - зобов’язання державного службовця надавати Уповноваженому органу для попереднього ознайомлення проекти нормативно-правових актів та правових актів індивідуального характеру, які стосуються предмету конфлікту інтересів;
 - зобов’язання державного службовця здійснювати розгляд справ або приймати рішення щодо предмету конфлікту інтересів у присутності уповноваженої особи або посадової особи Уповноваженого органу;
 - заборону державному службовцю брати участь у прийнятті рішень щодо предмету конфлікту інтересів під час роботи у складі колегіального органу.
Приймаючи рішення про здійснення зовнішнього контролю, Уповноважений орган зазначає: форму зовнішнього контролю, термін дії розпорядження та вимоги до державного службовця щодо прийняття рішень та/або вчинення дій стосовно предмету конфлікту інтересів.
Розпорядження про запровадження зовнішнього контролю надсилається державному службовцю, його безпосередньому керівнику та відповідній уповноваженій особі не пізніше наступного робочого дня з моменту його видання.
Такі заходи мають проводитись оперативно, оскільки прийняття рішень чи вчинення дій стосується зовнішніх правовідносин, тобто фізичними чи юридичними особами. Не можна допустити зволікання із проведенням зовнішнього контролю, адже це може перешкодити своєчасності забезпечення конституційних прав громадян, а також породити у них підозру у недобросовісності та упередженості з боку посадової особи чи іншого службовця відповідного органу державної влади.
Якщо конфлікт інтересів виникає у зв’язку з діяльністю державного службовця у складі колегіального органу, рішення про запровадження зовнішнього контролю надсилається колегіальному органу.
Зовнішній контроль може здійснюватися за ініціативою Уповноваженого органу, якщо до нього надходять повідомлення від фізичних або юридичних осіб про наявність конфлікту інтересів в діяльності публічного службовця. При виявленні на підставі інформації потенційного конфлікту Уповноважений орган виносить державному службовцю письмове попередження про неприпустимість порушення законодавчо встановленої процедури врегулювання такого конфлікту та у разі необхідності видає розпорядження про запровадження зовнішнього контролю. Копія такого попередження надсилається відповідній уповноваженій особі.
У разі якщо відповідна особа не вжила заходів по врегулюванню конфлікту інтересів і прийняла рішення або вчинила певні дії, це є підставою для о скарження такого рішення, а також вчинених ним дій або бездіяльності та визнання їх протиправними у судовому порядку. У цьому разі до державного службовця застосовуються відповідні заходи. Скасування рішення, прийнятого в умовах конфлікту інтересів, яке стало підставою для вчинення правочину, є підставою для визнання такого правочину судом недійсним.
Що стосується інших правочин, що вчинені в умовах конфлікту інтересів, вони можуть бути визнані недійсними.
Способи врегулювання конфлікту інтересів мають забезпечити своєчасність реагування на порушення законодавства і запобігти прийняттю рішень чи вчинення дій в умовах існування конфлікту інтересів.

III. Законодавство України, яке регулює проблему конфлікту інтересів

Закон України „Про засади запобігання і протидії корупції”

Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
- безпосереднє підпорядкування – відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням;
- близькі особи – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 4 цього Закону, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;
- конфлікт інтересів – суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень;
- члени сім'ї – особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Стаття 9. Обмеження щодо роботи близьких осіб
1. Особи, зазначені у підпунктах "а", "в"-"ж" пункту 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
Особи, які претендують на зайняття посад, зазначених у підпунктах "а", "в"-"ж" пункту 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.
( Абзац другий частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013 )
Положення абзаців першого та другого цієї частини не поширюються на:
1) народних засідателів і присяжних;
2) близьких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному у зв'язку з перебуванням кожного з них на виборній посаді;
3) осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є районними центрами), а також гірських населених пунктах;
( Пункт 3 частини першої статті 9 в редакції Закону № 224-VII від 14.05.2013 )
4) осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, соціального захисту, крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;
( Пункт 4 частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013 )
( Пункт 5 частини першої статті 9 виключено на підставі Закону № 224-VII від 14.05.2013 )
2. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк.
Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.
У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
3. Особам, зазначеним у підпунктах "а", "в"-"ж" пункту 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону (крім народних засідателів і присяжних), забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та у будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення.

Стаття 14. Урегулювання конфлікту інтересів
1. Особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані:
1) уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів;
2) невідкладно у письмовій формі повідомляти безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів.
 ( Пункт 2 частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013 )
2. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, порядок надання окремих видів державних послуг та провадження інших видів діяльності, пов'язаних із виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, мають передбачати порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів.
3. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону зобов’язані протягом десяти днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом.
У такому випадку особам, зазначеним у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється передавати в управління належні їм підприємства та корпоративні права на користь членів своєї сім’ї.
( Статтю 14 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013 )
4. Методичне забезпечення діяльності уповноважених підрозділів з питань запобігання, виявлення та урегулювання конфлікту інтересів у діяльності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної служби.
( Статтю 14 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013 )
5. Контроль за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції, Голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників здійснюється Радою суддів України.
( Статтю 14 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013 )
6. Контроль за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності Голови Верховної Ради України та народних депутатів України здійснюється комітетом, визначеним Верховною Радою України.
( Статтю 14 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013 )
7. Контроль за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів осіб, зазначених у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, за винятком осіб, зазначених у частинах п’ятій і шостій цієї статті, здійснюється уповноваженими підрозділами;
( Статтю 14 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013 )

Закон України „Про державну службу”

Стаття 12. Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу
Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:
- визнані у встановленому порядку недієздатними;
- мають не зняту або не погашену судимість за вчинення злочину або на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
- у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані близьким їм особам;
- в інших випадках, встановлених законами України.
Примітка. Терміни "безпосереднє підпорядкування" і "близька особа" вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про засади запобігання і протидії корупції".
 
Стаття 16. Обмеження, пов'язані з проходженням державної служби
На державних службовців поширюються обмеження, передбачені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції.
Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.
Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законом.

Стаття 16 (1).  Врегулювання конфлікту інтересів
У разі виникнення конфлікту інтересів під час виконання службових повноважень державний службовець зобов'язаний негайно доповісти про це своєму безпосередньому керівникові. Безпосередній керівник державного службовця зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання конфлікту інтересів, шляхом доручення виконання відповідного службового завдання іншому державному службовцю, особистого виконання службового завдання чи в інший спосіб,  передбачений законодавством.
Примітка. Термін "конфлікт інтересів" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Стаття 30. Підстави припинення державної служби
Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України,  державна служба припиняється у разі:
1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону);
2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16(1) цього Закону;
3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону);
4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону);
5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону);
6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги,  передбаченої статтею 17 цього Закону;
7) притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".
Припинення державної служби відповідно до пункту 7 частини першої цієї статті здійснюється у триденний строк з дня отримання органом, в якому працює державний службовець, копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби.
За державними службовцями, які займали посади першої категорії не менше трьох років і звільнені у зв'язку із зміною складу органу, де вони працювали, або закінченням терміну повноважень цього органу, зберігається середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але не більше одного року.

Стаття 38. Відповідальність за порушення законодавства про державну службу
Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.

Закон України „Про правила етичної поведінки”

Стаття 15. Недопущення конфлікту інтересів
1. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незважаючи на особисті інтереси, вживають вичерпних заходів щодо недопущення конфлікту інтересів, а також не допускають вчинення дій чи бездіяльності, що можуть спричинити виникнення конфлікту інтересів або створити враження його наявності.
2. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчиняти дії або бездіяльність на користь своїх особистих інтересів та/або інтересів третіх осіб.

Наказ Головного управління державної служби України від 04 серпня 2010 року № 214 ”Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця”

III. Врегулювання конфлікту інтересів


3.1. Державний службовець зобов'язаний у межах своїх повноважень вживати заходів щодо недопущення конфлікту інтересів, а саме суперечності між особистими інтересами та службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих йому службових повноважень.
( Пункт 3.1 розділу III в редакції Наказу Головного управління державної служби  N 176 від 19.07.2011 )
3.2. Обставини, що можуть призвести до виникнення конфлікту інтересів, повинні бути усунуті до того, як державний службовець буде призначений на посаду.
У разі коли обставини, що можуть призвести до виникнення конфлікту інтересів, склалися після призначення на посаду, державний службовець повинен невідкладно повідомити в письмовій формі про це свого безпосереднього керівника та терміново вжити заходів щодо усунення таких обставин.
3.3. У разі виникнення конфлікту інтересів або за наявності підстав, за яких він може виникнути, державний службовець повинен дотримуватися цих Загальних правил.
3.4. Якщо державному службовцю стало відомо про наявність конфлікту інтересів у інших державних службовців, йому необхідно повідомити про це свого безпосереднього керівника.
Державний службовець, який повідомив про конфлікт інтересів свого безпосереднього керівника і вважає, що вжиті заходи є недостатніми, може повідомити про це в письмовій формі керівника органу державної влади.
3.5. Безпосередній керівник зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання конфлікту інтересів, шляхом доручення виконання відповідного службового завдання іншій посадовій особі, особистого виконання службового завдання чи в інший спосіб, передбачений законодавством.
3.6. У разі виникнення конфлікту інтересів у державного службовця, який входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії, ради тощо), такий державний службовець не повинен брати участь у прийнятті рішення, якщо його неучасть не впливає на повноваження цього органу.
У разі якщо неучасть державного службовця, у якого виник конфлікт інтересів і який входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати повноважень цим органом, участь такого державного службовця у прийнятті рішень має здійснюватись під контролем.
3.7. Державному службовцю рекомендується позбутись приватного інтересу, з приводу якого може виникнути конфлікт інтересів, шляхом відчуження корпоративних прав, майна або майнових прав, передачі їх у довірче управління або в будь-який інший спосіб.
3.8. У разі неможливості усунення конфлікту інтересів шляхом заміщення державного службовця іншою особою та відсутності можливостей для його переведення на іншу посаду відповідної категорії посад державних службовців керівник органу, де працює державний службовець, або його заступник відповідно до розподілу повноважень у найкоротший строк, але не більше ніж протягом одного робочого дня, приймає рішення про здійснення контролю за рішеннями, що приймаються цим державним службовцем.
У рішенні зазначаються форма контролю, відповідальна особа та вимоги до державного службовця щодо прийняття рішень стосовно предмета конфлікту інтересів.
3.9. Державний службовець не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення про застосування контролю ознайомлюється з таким рішенням.
Якщо конфлікт інтересів виникає у зв'язку з діяльністю державного службовця у складі колегіального органу, рішення про запровадження контролю над таким державним службовцем надсилається усім членам колегіального органу.
3.10. Контроль здійснюється у такій формі:
перевірка особою, визначеною керівником державного органу, змісту рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються державним службовцем або відповідним колегіальним органом з питань, пов'язаних із предметом конфлікту інтересів;
розгляд справ та прийняття рішень державним службовцем у присутності особи, визначеної керівником державного органу.

Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року № 169  ”Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців”

Умови проведення конкурсу
До участі у конкурсі не допускаються особи, які:
- визнані в установленому порядку недієздатними;
- мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади державного службовця;
- у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі близьким особам;
- позбавлені права займати відповідні посади в установленому законом порядку на визначений термін;
- в інших випадках, установлених законами. 
Кодекс законів про працю України

Стаття 25 (1). Обмеження спільної роботи родичів на підприємстві, в установі, організації
Власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.
На підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством.

Стаття 36. Підстави припинення трудового договору
Підставами припинення трудового договору є:
7-1) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" ;
У випадках, передбачених пунктами 7 і 7-1 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.

IV. Відповідальність

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Стаття 172-7. Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів
Неповідомлення особою безпосереднього керівника у випадках, передбачених законом, про наявність конфлікту інтересів – тягне за собою накладення штрафу від десяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка.
1. Суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 Закону України ”Про засади запобігання і протидії корупції”.
2. У цій статті під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.
 


28.11.2013

 

Методичні рекомендації

 

 

запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування у відповідності до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції"  (із змінами і доповненнями внесеними законами України від 14.05.2013р. №224-VII, від 16.05.2013р. №245-VII, від 04.07.2013р. № 406- VII, в частині  організації роботи із запобігання корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування).

Організація роботи із запобігання корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування має здійснюватися на системній основі.
Забезпеченню ефективності діяльності у цій сфері сприяє створення або визначення в залежності від структури певного органу підрозділу чи посадової особи з питань запобігання і виявлення корупції.
Діяльність таких підрозділів (осіб) в системі органів виконавчої влади врегульована постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 року 
№ 1422 «Питання запобігання та виявлення корупції в органах виконавчої влади».
Цією постановою затверджено Типове положення про підрозділ з питань запобігання та виявлення корупції.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2013 року    № 706 «Питання запобігання та виявлення корупції» затверджено нову редакцію Типового положення про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції, що набере чинності з 1 січня    2014 року.  
Вказаним нормативно-правовим актом керівникам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівникам органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головам обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій з урахуванням вимог згаданого Типового положення доручено:
утворити (визначити) та забезпечити функціонування підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції у межах загальної чисельності працівників апаратів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, апарату Ради міністрів Автономної Республіки Крим, апаратів органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, апаратів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій;
забезпечити утворення (визначення) та функціонування підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції на підприємствах, в установах та організаціях, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим.
Також постановою рекомендовано керівникам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з урахуванням вимог зазначеного Типового положення утворити та забезпечити функціонування підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції у межах загальної чисельності працівників центрального апарату міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Положення передбачає можливість визначення уповноваженої особи з питань запобігання та виявлення у разі недоцільності утворення в органі виконавчої влади, на підприємстві, в установі та організації уповноваженого підрозділу з огляду на структуру, чисельність працівників, у тому числі тих, які є суб'єктами декларування, а також обсяг, характер та складність роботи.

Типове положення серед основних завдань підрозділу визначає такі:

1) підготовка, забезпечення та контроль за здійсненням заходів щодо запобігання корупції;
2) надання методичної та консультаційної допомоги з питань дотримання вимог антикорупційного законодавства;
3) участь в інформаційному та науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання та виявлення корупції, а також міжнародному співробітництві в зазначеній сфері;
4) проведення організаційної та роз'яснювальної роботи із запобігання, виявлення і протидії корупції;
5) проведення перевірки фактів своєчасності подання декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, перевірки таких декларацій на наявність конфлікту інтересів, а також здійснення їх логічного та арифметичного контролю;
6) здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів.

Уповноважений підрозділ відповідно до покладених на нього завдань:

1) розробляє та проводить заходи щодо запобігання корупційним правопорушенням, а також здійснює контроль за їх проведенням;
2) надає іншим структурним підрозділам органу виконавчої влади, підприємства, установи, організації та їх окремим працівникам роз'яснення щодо застосування антикорупційного законодавства;
3) вживає заходів до виявлення конфлікту інтересів та сприяє його усуненню, контролює дотримання вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів, а також виявляє сприятливі для вчинення корупційних правопорушень ризики в діяльності посадових і службових осіб органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації, вносить їх керівникам пропозиції щодо усунення таких ризиків;
4) надає допомогу в заповненні декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, проводить у встановленому законодавством
 порядку перевірку фактів своєчасності подання зазначених декларацій, їх перевірку на наявність конфлікту інтересів, а також здійснює логічний та арифметичний контроль декларацій;
5) у разі виявлення під час перевірки декларації арифметичних або логічних помилок невідкладно письмово повідомляє про це відповідному суб'єкту декларування для подання ним письмового пояснення та/або виправленої декларації;
6) у разі виявлення фактів, що можуть свідчити про вчинення корупційних правопорушень посадовими чи службовими особами органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також ознак правопорушення за результатами перевірок декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, інформує в установленому порядку про такі факти керівника органу виконавчої влади (його апарату), підприємства, установи та організації, а також правоохоронні органи відповідно до їх компетенції;
7) веде облік працівників органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;
8) взаємодіє з підрозділами з питань запобігання та виявлення корупції державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції;
9) розглядає в межах повноважень повідомлення щодо причетності працівників органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації до вчинення корупційних правопорушень.

Працівники уповноваженого підрозділу можуть залучатися до проведення:

1) експертизи проектів нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів, що видаються органом виконавчої влади, з метою виявлення причин, що призводять чи можуть призвести до вчинення корупційних правопорушень;
2) внутрішнього аудиту органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації в частині дотримання вимог антикорупційного законодавства.
Як вбачається із вказаних завдань та повноважень діяльність зазначених підрозділів має зосереджуватися на реалізації превентивних антикорупційних заходів. Водночас, такі підрозділи жодним чином не повинні підміняти собою правоохоронні органи.


Антикорупційні плани

Запорукою належного здійснення заходів щодо запобігання корупції є розробка та впровадження внутрішніх планів щодо запобігання і протидії корупції. Наявність таких планів у центральних та місцевих органах виконавчої влади,
Державній судовій адміністрації прямо передбачена підпунктом 5 пункту 1 розділу ІІІ додатку 2 до Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011
– 2015 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2011 року № 1240.
Розробці таких планів має передувати комплексний аналіз специфіки діяльності відповідного органу, корупційних ризиків, які виникають в процесі здійснення повноважень представниками даного органу, результатів проведення попередніх антикорупційних заходів, характеру вчинюваних представниками органу корупційних правопорушень.
З урахуванням зазначених даних до плану включаються відповідні аналітичні, організаційні, контрольні, навчальні та нормотворчі заходи.
Такі плани не мають окремо визначеної форми, а тому розробляються як стандартні програмні документи із чітким формулюванням заходу, конкретним визначенням відповідальних за виконання передбачених заходів (структурних підрозділів або осіб), чітких та зрозумілих строків їх реалізації
Обов’язковим є проведення підсумкового узагальнення стану виконання плану.

Корупційні ризики

Важливою складовою діяльності із запобігання корупції у конкретному органі є виявлення корупційних ризиків в діяльності органу (правових, організаційних та інших факторів та причин, які породжують, заохочують (стимулюють) корупцію), їх повне усунення або мінімізація.
Серед таких ризиків, зокрема, наділення посадових осіб дискреційними повноваженнями – сукупністю прав та обов’язків державних органів та органів місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Дискреційні повноваження мають такі ознаки:

1) дозволяють органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) на власний розсуд оцінювати юридичний факт (фактичний склад), внаслідок чого можуть виникати, змінюватись або припинятись правовідносини;
2) дозволяють на власний розсуд обирати одну із декількох форм реагування на даний юридичний факт;
3) надають можливість органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) на власний розсуд вибирати міру публічно-правового впливу щодо фізичних та юридичних осіб, його вид, розмір, спосіб реалізації;
4) дозволяють органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) обрати форму реалізації своїх повноважень – видання нормативного або індивідуально-правового акта, вчинення (утримання від вчинення) адміністративної дії;
5) наділяють орган (особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) правом повністю або частково визначати порядок здійснення юридично значущих дій, у тому числі строк та послідовність їх здійснення;
6) надають можливість органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) на власний розсуд визначати спосіб виконання управлінського рішення, у тому числі передавати виконання прийнятого рішення підлеглим особам, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування, встановлювати строки і процедуру виконання.
Усунення такого ризику, як правило, потребує удосконалення нормативно-правової бази, яка врегульовує діяльність відповідних посадових осіб.
Ще одним поширеним корупційним ризиком в діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є неналежна організація роботи, яка проявляється у створенні відповідних умов, що спонукають громадян вдаватися до корупційних дій. У першу чергу це стосується сфери надання адміністративних послуг. Як приклад, можна навести обмежений доступ до органу чи посадової особи, штучне створення черг, встановлення незручного для громадян графіку прийому, встановлення обов’язку надання додаткових, не передбачених законодавством документів, відсутність належних умов для перебування громадян в органі, відсутність інформації про процедуру надання послуги тощо. Усунення таких ризиків можливе шляхом ширшого використання інформаційно-комунікаційних технологій (запровадження електронної черги, попереднього запису телефоном чи через електронну скриньку), встановлення зручного для громадян графіку роботи, наявність інформаційних стендів та поширення інформації про порядок надання послуг у засобах масової інформації, забезпечення належних побутових умов для відвідувачів, забезпечення вільного доступу до необхідних бланків тощо.
Істотним корупційним ризиком є недоброчесність поведінки службових та посадових осіб. Етично-психологічні аспекти та соціально-правові фактори мають досить великий вплив на сумлінність осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, при виконанні останніми посадових обов'язків, оскільки службовець завжди приймає рішення у першу чергу на підставі власного досвіду, психологічного відношення до виконуваної роботи, а також ґрунтуючись на особистих переконаннях і персональному соціально-матеріальному становищі. На сьогодні правила поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, визначені Законом
України «Про правила етичної поведінки». Вказаний нормативно-правовий акт є правовою основою для кодексів чи стандартів поведінки. Такі кодекси вже наявні у низці органів. В цілому для державних службовців діють Загальні правила поведінки, затверджені наказом Головного управління державної служби України від 4 серпня 2010 року № 214, про які згадувалося вище.
Необхідно додати, що керівники повинні демонструвати та заохочувати етичну поведінку, зокрема, шляхом створення адекватних умов роботи, надання дієвої оцінки показників роботи.
Умови публічної служби і робота з кадрами також мають заохочувати етичну поведінку (умови прийняття на роботу, перспективи просування по службі, можливості підвищення кваліфікації, адекватна оплата праці та політика у сфері роботи з кадрами).
Аналізуючи корупційні ризики в діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, слід звернути увагу на відсутність контролю з боку керівництва.
З метою недопущення (запобігання) виникнення такого корупційного ризику контроль з боку безпосереднього керівництва має здійснюватись:
-   систематично, тобто нести регулярний характер, або постійно;
- всебічно, тобто якомога більше охоплювати всі питання та напрямки роботи;
- шляхом перевірки не тільки тих службовців, які мають слабкі результати роботи, а й тих, що мають добрі результати;
- об'єктивно, тобто виключати упередженість;
- гласно, тобто результати контролю повинні бути відомі тим особам, які підлягали контролю;
- результативно (дієво), тобто в залежності від результатів контролю мають вживатись відповідні заходи.
Також для запобігання виникнення цього ризику необхідним є такий обов'язковий захід, як надання безпосереднім керівництвом державним службовцям практичної допомоги в реалізації поставлених завдань.
У найкращому випадку контроль з боку керівництва має містити всі перераховані категорії, внаслідок чого буде усунуто умови для виникнення інших корупційних ризиків.
Як корупційний ризик необхідно розглядати й конфлікт інтересів. Про шляхи його усунення йшлося вище.

Посади з підвищеним корупційним ризиком

Рекомендованим інструментом запобігання корупції є визначення переліку посад з підвищеним корупційним ризиком, тобто тих, характер повноважень яких створює вищу у порівнянні з іншими загрозу вчинення корупційних правопорушень.
Йдеться, насамперед, про посади, перебування на яких передбачає реалізацію повноважень з надання адміністративних послуг, проведення конкурсних процедур, здійснення контролю чи нагляду тощо.
Метою виокремлення згаданих посад є приділення особливої уваги до осіб, які їх займають, більш активного їх залучення до реалізації антикорупційних заходів.
Крім цього, на сьогодні Національною антикорупційною стратегією на 2011 – 2015 роки, схваленою Указом Президента України від 21 жовтня  2011 року № 1001, виокремлені зони підвищеного корупційного ризику: правоохоронна, медична, земельна, освітня, податкова, митна сфери, сфери державних закупівель та державної служби. Наведене свідчить про необхідність особливо активної роботи щодо запобігання корупції серед осіб, які працюють у згаданих сферах.
В цілому ж усунення корупційних ризиків в діяльності державних службовців мінімізує можливість порушення ними законодавства, позитивно вплине на покращення роботи державних органів та органів місцевого самоврядування, сприятиме підвищенню їх авторитету.

Доброчесні інформатори

Одним з важливих засобів запобігання і протидії корупції є зміна досить поширених в українському суспільстві негативних уявлень про  осіб, що надають керівництву чи правоохоронним органам інформацію про прояви корупції у своєму колективі. Міжнародна спільнота визнала підтримку таких осіб важливим завданням держав, що прагнуть бути демократичними та доброчесними.
В українському законодавстві існують загальні гарантії захисту таких осіб. Відповідно до статті 20 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»:
А) особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави. Держава забезпечує здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист від протиправних посягань на життя, здоров'я, житло та інше майно осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, а також близьких їм осіб;
Б) державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, здійснюється відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»;
В) особа не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв’язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.
Внутрішніми антикорупційними планами чи програмами установ та організацій варто передбачати спеціальні положення, що стосуються вказаної категорії осіб. Зокрема, йдеться про створення особливих каналів надання такої інформації, спеціальні тренінги для керівників щодо належної поведінки стосовно такої категорії осіб тощо.

Службові розслідування (перевірки)

Одним із дієвих інструментів запобігання корупції є також проведення службових розслідувань (перевірок) за кожним фактом притягнення службових осіб до відповідальності за корупційні правопорушення.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог цього Закону, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950.
Водночас, рекомендованим є проведення таких розслідувань чи перевірок за кожним фактом корупційного правопорушення навіть за відсутності подання спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції.
Якісне використання вказаного інструменту дозволить своєчасно виявляти причини та умови, які сприяють вчиненню корупційних правопорушень, своєчасно розробляти та вживати ефективних заходів щодо їх усунення. 
 
Поради особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування

1) Станьте прикладом нетерпимості до проявів корупції. Своєю поведінкою давайте оточуючим зрозуміти, що не тільки не будете самі приймати участі у корупційних діяннях, але й не будете приховувати таких діянь своїх колег.
На момент вступу на державну службу особа зобов’язується сумлінно виконувати свої обов’язки, дотримуватись законодавства та принципів доброчесності у своїй поведінці. Отже, всі співробітники мають виконувати свої обов’язки неупереджено та справедливо.
Корумпована поведінка працівників порушує законність та мораль, завдає шкоди авторитету як органу, в якому він працює, так і державі загалом. Вона руйнує віру в неупередженість та об’єктивність державних органів.
Усі працівники органу повинні сумлінно виконувати свої обов’язки та бути прикладом, як для своїх колег, так і для громадян в цілому.

2) Рішуче припиняйте спроби втягнути Вас у корупційні діяння. Негайно повідомляйте про такі спроби керівництву.
У зовнішніх контактах, наприклад, з особами, що надають роботу, товари, послуги за державні кошти, Ви повинні з самого початку визначити чіткі межі ваших повноважень і негайно припиняти спроби втягування до корупційних діянь.
Не створюйте в оточуючих враження, що Ви відкриті для «невеликих ознак уваги».
Не піддавайтеся спокусі таким чином покращити свої матеріальне становище.
Не соромтеся відмовитися від подарунка або віддати його назад, супроводжуючи цю відмову роз’ясненням правил, яких Ви маєте дотримуватись.
Якщо Ви працюєте у сферах підвищеного корупційного ризику, Вам необхідно бути особливо обережним щодо спроб третіх осіб вплинути на Ваше рішення.
Чітко дотримуйтеся норм законодавства про заборону прийняття винагород або подарунків та вимог доброчесної поведінки.
Якщо третя особа попросила Вас зробити їй протиправну послугу, негайно поінформуйте про це своє керівництво. Це допоможе уникнути будь-якої підозри в корупції та дасть змогу вжити заходів проти правопорушників.
Якщо Ви опираєтесь спробам втягнути Вас у корупційні діяння, однак не повідомляєте про це керівництво, особа, яка схиляла Вас до протиправної поведінки, може повторити свою спробу, звернувшись до когось з Ваших колег. Захистіть своїх колег від спокуси бути залученими до корупційних діянь.

3) Якщо у Вас з’являється відчуття, що Вас хочуть попросити про послугу, яка суперечить Вашим обов’язкам, залучіть будь-кого зі своїх колег у якості свідка.

Іноді в ході розмови із сторонньою особою у Вас може виникнути підозра, що Вам намагатимуться зробити протиправну пропозицію, яку буде нелегко відхилити. Часто в такій ситуації не допомагає лише відмова від корупційної поведінки, тому Вам не варто намагатися владнати ситуацію власними силами. Запросіть до участі у розмові одного із своїх колег.

4) Працюйте так, щоб Вашу роботу можна було в будь-який момент перевірити.

Ваша робота повинна бути прозорою та зрозумілою для керівництва, колег та інших осіб. Можливо Вам доведеться змінити своє місце роботи (перехід до виконання нових завдань, перехід до іншого підрозділу) або бути тимчасово відсутнім (хвороба, відпустка), тому Ваша робота повинна бути настільки відкритою, щоб в будь-який час особа, що Вас замінить, могла виконувати Ваші обов’язки.

 

5) Чітко відокремлюйте службову діяльність від свого приватного життя. Перевіряйте, чи немає конфлікту інтересів між Вашими службовими обов’язками та приватними інтересами.

Спроби корупції часто починаються з того, що треті особи намагаються розширити службові контакти та перенести їх у сферу приватного життя.
Відомо, що особливо складно відмовити у «невеликій послузі», коли з цією особою існують дружні стосунки, а також коли сам службовець або його родина отримує привілеї у будь-якому вигляді (квитки на концерт, запрошення до дорогих ресторанів), на які не можна відповісти тим самим, тощо. Отже, в приватному житті Ви з самого початку повинні дати оточуючим зрозуміти, що відокремлюєте службову діяльність від приватного життя. Це дозволить уникнути підозри у Вашій корумпованості.
У кожної особи, яка звертається до Вас у зв’язку з Вашою службовою діяльністю, є право очікувати від Вас неупередженої, справедливої, обґрунтованої тобто доброчесної поведінки. Тому під час будь-якої службової діяльності, за яку Ви несете відповідальність, перевіряйте, чи не вступають Ваші власні інтереси, а також інтереси Ваших близьких осіб, в конфлікт з Вашими службовими обов’язками. Піклуйтеся про те, щоб ніхто не міг звинуватити Вас в упередженості.
Якщо в конкретних службових обов’язках Ви вбачаєте можливу суперечність Ваших службових обов’язків та приватних інтересів або інтересів третіх осіб, з якими Ви пов’язані, негайно повідомте про це своє керівництво з метою вжиття відповідних заходів (наприклад, звільнення Вас від виконання завдання).
Відмовтеся від виконання роботи за сумісництвом, якщо це суперечить вимогам законодавства або інтересам служби.
Якщо у випадку конфлікту інтересів Ви надали перевагу власним інтересам, окрім шкоди Вашому особистому авторитету, може буде завдано шкоду авторитету всього органу, в якому Ви працюєте.

6) Запобігайте корупції, викриваючи випадки корупційних діянь

Корупції можна запобігти лише, коли кожний службовець відчуває свою відповідальність за досягнення загальної мети створення вільного від корупції органу.Це означає, що всі працівники в рамках виконання своїх завдань повинні дбати, щоб сторонні особи не мали можливості впливати на рішення службовця і що корумпованих колег не можна прикривати через почуття солідарності або лояльності.


11.11.2013

Методичні рекомендації

 

запобігання і протидії корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування у відповідності до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції"  (із змінами і доповненнями внесеними Законами України від 14.05.2013р. №224-VII, від 16.05.2013р. №245-VII, від 04.07.2013р. № 406- VII, в частині обмеження щодо використання службового становища).

Метою рекомендацій є ознайомлення працівників державних органів та органів місцевого самоврядування з ключовими положеннями запровадженої у 2011 році системи запобігання і протидії корупції та вимогами щодо доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
          Основним антикорупційним нормативно-правовим актом в Україні є Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції".
          Законодавством встановлено низку положень, що за змістом є обмеженнями та заборонами певних видів поведінки посадових осіб, а за своїм призначенням це – засоби запобігання корупції. Необхідно такі положення знати, розуміти та дотримуватись у своїй повсякденній діяльності. Крім того, законодавство встановлює низку вимог та процедур, спрямованих на запобігання корупції. Усі ці інструменти становлять комплекс антикорупційних механізмів, які виступають "бар’єрами" на шляху вчинення корупційних правопорушень.

4.Обмеження щодо використання службового становища

Використання посадового становища не може відбуватись всупереч публічним інтересам задля особистої вигоди.
Статтею 6 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" встановлено низку обмежень щодо використання суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення свого службового становища.
Такі обмеження поширюються на чітко визначене законом коло осіб: 
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
2) особи, які для цілей антикорупційного законодавства прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону.
Види обмежень та заборон. Законодавство містить не лише загальну заборону неправомірного використання службового становища, але й перелік форм (різновидів) неналежної поведінки. Хоча вказаний перелік не є вичерпним, він фактично охоплює всі основні типи ситуацій, з якими можна зіткнутись на практиці. Вказаним особам забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:
1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);
2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи;
3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;
4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.
Для розуміння вказаних положень важливо визначитись у тому, як співвідносяться поняття правомірність та неправомірність дій. Правозастосовча практика єдиним критерієм для такої оцінки визнає відповідність дій посадових осіб вимогам законів або іншим нормативно-правовим актам.
 Тобто рекомендованим є підхід, згідно з яким під поняттям правомірні дії слід розуміти дії посадових осіб, що відповідають вимогам законів та інших нормативно-правових актів. У свою чергу неправомірними діями посадових осіб є порушення ними вимог законодавства під час виконання своїх службових обов’язків.
5. Обмеження щодо суміщення та сумісництва

Обмеження щодо сумісництва та суміщення поширюється виключно на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (пункт 1 частини першої статті 4  Закону «Про засади запобігання і протидії корупції»). Однак при цьому важливим є положення про те, що ці обмеження не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.
Види обмежень:
а) відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» вказаним вище особам, забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Фактично в даному випадку мова йде про дві суттєво різні ситуації.
По-перше, заборона на іншу оплачувану діяльність.
Під такою діяльністю «інша оплачувана діяльність» слід розуміти    будь-яку діяльність, спрямовану на отримання доходу і не пов’язану з виконанням особою своїх посадових обов’язків з виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Разом з тим така заборона не поширюється на викладацьку, наукову і творчу діяльності, медичну практику, інструкторську та суддівську практики із спорту.
Спеціальне законодавство дозволяє дещо конкретизувати вказані положення. Так, характеризуючи поняття «наукова діяльність» слід виходити з того, що статтею 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачено, що наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.
Відповідно до статті 4 вказаного Закону суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації, громадські організації у науковій і науково-технічній діяльності.
Хоча законодавство не містить визначення терміну «викладацька діяльність», правозастосовча практика виходить з того, що в даному випадку може бути застосовано відповідні положення щодо педагогічної діяльності. Вказаний термін вживається у законодавстві про освіту. Зокрема, відповідно до Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність» та «Про професійно-технічну освіту» зазначений термін охоплює діяльність викладацького складу відповідних навчальних закладів.
З приводу визначення терміну «творча діяльність» слід зазначити, що згідно з підпунктом 21 статті 1 Закону України «Про культуру» та частиною четвертою статті 1 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» творча діяльність – це індивідуальна чи колективна творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність.
Відповідно до Державного класифікатора України «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97, творча діяльність визначається як індивідуальна чи колективна творчість професійних творчих працівників, результатом якої є твір чи його інтерпретація, що мають культурно-мистецьку цінність (підпункт 3.7.8.2 пункту 3.7 «Об’єднання громадян, профспілки, благодійні організації та інші подібні організації» розділу 3 «Об’єкти організаційно-правових форм господарювання»).
У законодавстві про охорону здоров’я визначення терміну «медична практика» наявне лише в Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з медичної практики (в редакції наказу Міністерства охорони здоров’я України № 981 від 30 листопада 2012 року), відповідно до якого – це вид господарської діяльності у сфері охорони здоров'я, який провадиться закладами охорони здоров'я та фізичними особами – підприємцями, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою надання видів медичної допомоги, визначених законом, та медичного обслуговування. Однак, слід брати до уваги, що вказаний термін передбачений саме для застосування до господарської діяльності у відповідній сфері. Водночас, у контексті антикорупційного законодавства йдеться не про господарську чи підприємницьку діяльність із здійснення медичної практики, а про можливість зайняття нею в державних чи комунальних установах охорони здоров’я.
У законодавстві відсутні визначення поняття «інструкторська та суддівська практика із спорту», а відтак ці питання іще потребують окремого законодавчого врегулювання.
По-друге, йдеться про заборону зайняття підприємницькою діяльністю.
При застосуванні обмеження в частині зайняття підприємницькою діяльністю слід керуватися наведеним у статті 42 Господарського кодексу України визначенням підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
б) Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Закон містить вичерпний перелік заборонених видів діяльності (зокрема, перелік органів управління, до яких особа не може входити). Важливо, що до них не віднесено заборону на участь у загальних зборах підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Такий закріплений у Законі підхід є результатом приведення зазначеної норми у відповідність із Рішенням Конституційного Суду України від          13 березня 2013 року № 6-рп, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України, положення пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» в частині заборони особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, брати участь у загальних зборах підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Водночас, варто зауважити, що правила запобігання та врегулювання конфлікту інтересів передбачають обов’язок передачі в управління корпоративних прав у випадку призначення на посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування. Про це більш детально йдеться у розділі 11, присвяченому питанню конфлікту інтересів.
Обидва передбачених статтею 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» обмеження містять застереження «якщо інше не передбачено Конституцією або законами України». Крім цього, частина друга вказаної статті передбачає, що у разі якщо Конституцією і законами України для окремих посад встановлено спеціальні обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, то їх додержання забезпечується за спеціальними процедурами.
Прикладом встановлення більш жорстких від передбачених вказаним Законом обмежень щодо сумісництва з іншими видами діяльності є положення частини першої статті 120 Конституції України, відповідно до якого члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

 

 

6. Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв)

Антикорупційне законодавство чітко окреслює перелік осіб, стосовно яких існують спеціальні вимоги щодо отримання подарунків. До них належать:
особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (пункт 1 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»);
дві категорії осіб, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
 а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої статті 4 вказаного Закону;
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" вказаним особам, забороняється:
• приймати дарунки (пожертви), за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами, тобто у формі так званого "завуальованого" хабара.
• забороняється приймати будь-який дарунок (пожертву) від підлеглої особи.
Загальна заборона має винятки – «дозволені» дарунки та пожертви. До них належать наступні.
1. Дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність та пожертви, за наявності двох умов:
а) такі дарунки чи пожертви не можуть прийматися за вчинені рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо особою, якій надається дарунок чи пожертва, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами;
б) якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, – однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється у Законі України про Державний бюджет кожного року.
Довідково: Стаття 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2013 рік" встановлює такий розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі: з 1 січня – 1147 гривень, з 1 грудня – 1218 гривень. У зв’язку з цим, упродовж 2013 року з одного джерела дозволяється отримувати як прояви гостинності дарунки не більше ніж на 1147 гривень. У той же час, вартість дарунка (пожертви) отриманого одноразово в період з 1 січня по 1 грудня 2013 року не може перевищувати 573,5 гривень, а з 1 грудня до кінця року – 609 гривень.
2. Законом встановлено випадки, на які не поширюється згадане правило щодо розміру дарунків (пожертв).
Це, зокрема, стосується:
- дарунків, які даруються близькими особами.

Близькими особами Закон визначає таких осіб:
•  чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням;
•  особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 4 цього Закону, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;
- одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

Враховуючи вимоги Закону, до особистих подарунків належать подарунки, одержані від близьких осіб, давніх друзів та добрих знайомих, які дарують подарунки з нагоди, наприклад, дня народження, ювілею або загальновизнаного свята (Новий Рік, Міжнародний жіночий день, День захисника Вітчизни тощо) за умови, що їх дарунки не впливатимуть на прийняття особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, окремими прирівняними до них особами неправомірних рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення.
До дарунків, що дозволятимуться приймати вказаним особам, можуть бути віднесені й ділові дарунки (сувеніри) та прояви гостинності (запрошення на каву або вечерю) у скромних межах, які широко використовуються для налагодження добрих ділових відношень і зміцнення робочих стосунків.
Однак, умовами прийняття таких дарунків та проявів гостинності є знову ж таки те, що такі подарунки та прояви гостинності не будуть постійними, не впливатимуть на прийняття згаданими особами рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення.
Практика службової діяльності потребує визначення та розуміння правил поведінки у ситуаціях отримання чи пропозиції отримання неправомірного подарунка.
У таких випадках слід керуватися положеннями статті 16 Закону України «Про правила етичної поведінки», яка визначає в комплексі правила, спрямовані на запобігання одержанню неправомірної вигоди або дарунка (пожертви).
Ситуація перша: надходження пропозиції щодо неправомірної пожертви чи подарунка.
Перш за все необхідно чітко визначитись, чи належить дарунок (пожертва) до «неправомірних». Для цього слід використовувати положення щодо прийнятності подарунка, які вже були розглянуті вище. Крім того, слід виходити з того, що забороняється приймати неправомірну вигоду або дарунок (пожертву) для використання в подальшому як доказу.
У разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або дарунка (пожертви), незважаючи на особисті інтереси, посадові невідкладно вживають таких заходів:
1) відмовляються від пропозиції;
2) за можливості ідентифікують особу, яка зробила пропозицію;
3) залучають свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа колег по роботі;
4) письмово повідомляють про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або відповідний виборний чи колегіальний орган та/або одного з визначених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції.

Ситуація друга: виявлення подарунка чи пожертви (наприклад, на робочому місці, тощо).

Якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, виявила у своєму службовому приміщенні чи передану в інший спосіб неправомірну вигоду або дарунок (пожертву), вона зобов'язана невідкладно, але не пізніше одного робочого дня, письмово повідомити про цей факт свого безпосереднього керівника.
Про виявлення неправомірної вигоди або дарунка (пожертви) складається акт, який підписується особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка виявила неправомірну вигоду або дарунок (пожертву), та його безпосереднім керівником.
У разі якщо неправомірну вигоду або дарунок (пожертву) виявляє особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка є керівником, акт про виявлення неправомірної вигоди або дарунка (пожертви) підписує ця особа та особа, яка обіймає посаду заступника керівника цього органу. Предмети неправомірної вигоди, дарунки (пожертви) зберігаються в органі до їх передачі відповідним органам.

Офіційні дарунки

Особливих правил слід дотримуватись щодо дарунків, які одержуються як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям. Як правило, такі дарунки мають місце під час візитів, урочистостей, інших офіційних заходів.
У такому випадку особа, яка одержала дарунок, зобов’язана передавати його органу, установі чи організації, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок передачі дарунків, одержаних як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 року № 1195. Вказаний порядок, зокрема, передбачає створення відповідним органом комісії для оцінки вартості дарунка, вирішення питання щодо можливості його використання, місця та строку зберігання. Примірне положення про комісію з питань оцінки вартості, вирішення питання щодо можливості використання, місця та строку зберігання дарунка, одержаного особою як подарунка державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державній або комунальній установі чи організації, затверджене наказом Національного агентства України з питань державної служби від 26 грудня 2011 року № 86.


Обмеження щодо роботи близьких осіб

Обмеження щодо роботи близьких осіб поширюється на:
а) осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (пункт 1 частини першої статті 4 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції»), за виключенням народних депутатів України, депутатів Автономної Республіки Крим та депутатів місцевих рад;
б) посадових осіб юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок бюджетних коштів. 
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" вказані особи не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
Безпосереднє підпорядкування – відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням. При цьому відносинами прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника вважається наявність хоча б одного із перелічених повноважень керівника щодо підлеглої йому близької особи.
Близькими особами Закон визначає таких осіб:
•  чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням;
•  особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 4 цього Закону, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Згадане обмеження не поширюються на:
1)   народних засідателів і присяжних;
2) близьких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному у зв'язку з перебуванням кожного з них на виборній посаді;
3) осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є районними центрами), а також гірських населених пунктах;
4) осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, соціального захисту, крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка. У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Необхідно мати на увазі, що зазначене обмеження по суті складається з двох окремих заборон: мати в підпорядкуванні близьких осіб або бути їм безпосередньо підпорядкованим.
Тому, наприклад, ситуація, коли близькі особи перебувають у відносинах безпосереднього підпорядкування і при цьому підпорядкована особа працює у сільській місцевості, а керівник працює у місті, потребує врегулювання, оскільки має місце порушення обмеження з боку особи, яка є керівником. 

Заходи попередження безпосереднього підпорядкування

Уникненню порушень вказаного обмеження сприяє, перш за все, чітке усвідомлення посадовими особами його змісту та можливих негативних наслідків. Крім того, законом визначаються і спеціальні превентивні механізми.
Наприклад, особам, зазначеним у підпунктах «а», «в»-«ж» пункту 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» (крім народних засідателів і присяжних), забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та у будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення. Схожі положення є в окремих спеціальних законах.
Крім того, особи, які претендують на зайняття посад, зазначених у згаданих положеннях статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», зобов'язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.

Дії при виникненні ситуації порушення обмеження

Закон чітко визначає алгоритм дій у випадку, коли все ж відносини безпосереднього підпорядкування виникли. Така ситуація може, наприклад, мати місце у випадку обрання однієї з близьких осіб на виборну керівну  посаду, в той час як інша близька особа вже працює на іншій невиборній посаді в цьому ж органі та у зв’язку з фактом обрання опиняється в умовах безпосереднього підпорядкування близькій особі.
У випадку виникнення відповідних обставин близьким особам надається п’ятнадцятиденний строк для самостійного їх усунення. Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування. У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади. Відповідна підстава звільнення окремо передбачена в Кодексі законів про працю України (пункт 4 частини першої статті 41), а також окремих законах, якими врегульована діяльність органів чи служб (наприклад, пункт 8 частини другої статті 462 Закону України «Про прокуратуру», пункт 11 частини другої статті 12 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України»).


 

05.11.2013

П А М’Я Т К А

державного службовця щодо обмежень та відповідальності за корупційні правопорушення у відповідності до Закону України “Про засади запобігання і протидіїї коруції” /із змінами і доповненнями внесеними Законами України  від 14.05.2013р. №224-VII, від 16.05.2013р. №245-VII/.

 Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" визначає основні засади запобігання і протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Цим Законом поняття "корупційне діяння" замінено більш широким за змістом визначенням "корупційні правопорушення".
Корупційне правопорушення - це умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; особами, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону; посадовими особами юридичних осіб, фізичні особи - у разі одержання від них вказаними особами або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди), за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.
Ознаки корупційного правопорушення:
1) це виключно діяння, тобто дія (ст. 172-2 "Порушення обмежень щодо використання службового становища"; ст. 172-3 "Пропозиція або надання неправомірної вигоди"; ст. 172-4 "Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності"; ст. 172-5 "Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви)"; ст. 172-7 "Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів"; ст. 172е "Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень чи бездіяльність (невжиття заходів щодо протидії корупції"; ст. 172е); 2) протиправність - означає, що такими діями порушуються відповідні норми права КУпАП (Кодекс України про адміністративні правопорушення), Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції";
3) винність. Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків. Корупційні правопорушення, які віднесені до КУпАП, вчиняються лише у формі умислу;
4) адміністративна караність. Караність означає, що за здійснення конкретного корупційного правопорушення законодавством передбачається відповідне покарання, передбачене санкцією відповідної статті КУпАП, наприклад, порушення особою встановлених законом обмежень щодо зайняття підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики із спорту) - тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманого доходу від підприємницької діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом (ст. 172-4). Дана ознака дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, здійснення яких не спричинює застосування адміністративних стягнень;
5) юридичною ознакою корупційного правопорушення є об'єкт посягання. Конкретні об'єкти, посягання на які здійснюється вчиненням корупційного правопорушенням, визначені статтями 172-2, 172-9 Особливої частини КУпАП;
6) суспільна шкідливість корупційних правопорушень полягає  в  тому, що вони завдають шкоди правопорядку, громадським і особистим інтересам.

У відповідності до даного Закону державним службовцям встановлено обмеження:
Стаття 6. Обмеження щодо використання службового становища
1. Особам, зазначеним у пунктах 1 - 3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:
1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);
2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи;
3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;
4)неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.
Дана стаття встановлює обмеження щодо використання службового становища суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення.
Особам зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 4 (Суб"єкти відповідальності за корупційні правопорушення) Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", забороняється використовувати свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.
Відповідальність за порушення особою встановлених законом обмежень щодо використання службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей наступає лише, якщо воно поєднане з одержанням за це неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. Згідно примітки цієї статті під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову. Якщо розмір такої вигоди не перевищує 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – н.м.д.г.), діяння підлягає кваліфікації за ч.1 ст.172-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а якщо не перевищує 100 н.м.д.г., – то за ч.2 ст.172-2 КУпАП. Слід пам’ятати, що для кваліфікації адміністративних правопорушень сума н.м.д.г. встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України для відповідного року. Однак згідно з абз.8 п.1 Прикінцевих положень зазначеного акту до 31.12.2014 р. для цілей застосування підпункту 169.1.1 податкова соціальна пільга визначається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року. У ст.12 Закону „Про державний бюджет України на 2012 рік” з 1 січня встановлено прожитковий мінімум для працездатної особи в розрахунку на місяць у розмірі 1073 грн. Таким чином, особа, яка протягом 2012 року порушила встановлені законом обмеження щодо використання службових повноважень, підлягає відповідальності за ч.1 ст.172-2 КУпАП, якщо розмір одержаної нею неправомірної вигоди менше або дорівнює 2682,5грн., і за ч.2 ст.172-2 КУпАП, – якщо розмір неправомірної вигоди менше або дорівнює 53650 грн.
Порушення обмежень щодо використання службового становища без одержання неправомірної вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди не утворює складу адміністративного проступку за ст.172-2 КУпАП. Вказане, в основному, підтверджується матеріалами судової практики. Так, постановою судді Зборівського районного суду Тернопільської області накладено адміністративне стягнення за ч.1 ст.172-2 КУпАП у виді штрафу в розмірі 850грн. на секретаря Заруддянської сільської ради Зборівського району, який з метою уникнення сплати штрафу в розмірі 340 грн. склав, засвідчив печаткою, підписав від імені сільського голови та надав у відділ виконавчої служби Зборівського районного управління юстиції завідомо неправдиву довідку про те, що він не проживає на території сільської ради. З матеріалів справи вбачається відсутність одержання суб’єктом відповідальності за корупційне правопорушення неправомірної вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди. На нашу думку, в діях цієї особи наявні ознаки службового підроблення, відповідальність за яке передбачена ст.366 ККУ.
Суб’єктами правопорушення, передбаченого ст.172-2 КУпАП, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; особи, які для цілей Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноваженні на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми (п.1-3 ч.1 ст.4 Закону). Із суб’єктивної сторони цей адміністративний проступок, як і всі корупційні правопорушення, характеризується умисною формою вини. Порушення обмежень щодо використання службового становища тягне за собою накладення штрафу від 50 до 150 (ч.1 ст.172-2 КУпАП) та від 150 до 500 н.м.д.г. (ч.2 ст.172-2 КУпАП).
Пропозиція надання неправомірної вигоди (ст.172-3 КУпАП)
Адміністративна відповідальність за пропозицію або надання службовій особі неправомірної вигоди безпосередньо такій чи іншій особі у розмірі, що не перевищує 100 н.м.д.г., у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, передбачена ст.172-3 КУпАП. Під службовою особою у цій статті розуміється особа, визначена в п.1-3 ч.1 ст.4 ЗаконуУкраїни "Про засади запобігання і протидії корупції", а суб’єктом даного правопорушення може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку. Так, наприклад, постановою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя накладено стягнення за ч.1 ст.172-3 КУпАП у виді штрафу в розмірі 850 грн. на громадянина (призовника), який за сприяння у видачі довідки про можливість виїзду за межі території України, передав виконувачу обов’язки районного військового комісара неправомірну вигоду – грошові кошти у сумі 300 грн.

Стаття 7. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності
1. Особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється:
1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;
2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
2. У разі якщо Конституцією і законами України для окремих посад встановлено спеціальні обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, то їх додержання забезпечується за спеціальними процедурами.
3. Обмеження, передбачені частиною першою цієї статті, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.
Дана норма стала узагальнюючою щодо практики обмеження суміщення службової діяльностю з іншою роботою, встановленою у Конституції України та багатьох спеціальних законах, які регламентують діяльність окремих посадових осіб. Для окремих посад встановлено спеціальні обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, то їх додержання забезпечується за спеціальними процедурами, які встановлюються відповідними законами, які такі спеціальні обмеження встановлюють.
У ст.172-4 КУпАП встановлено відповідальність за порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності. Такі обмеження згідно ч.1 ст.7 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" полягають у забороні займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Для з’ясування змісту обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності слід додатково визначити деякі поняття. Підприємництво, згідно ст.42 Господарського кодексу України, – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Під виконанням роботи за сумісництвом слід розуміти виконання працівником, крім основної, ще й іншої оплачуваної роботи незалежно від укладення трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час. При вирішенні питання, чи є виконувана робота сумісництвом, потрібно керуватися постановою Кабінету Міністрів України № 245 від 3 квітня 1993р. "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій", Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, що затверджене наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства фінансів України №43 від 28.06.1993р. та доданим до нього Переліком робіт, які не є сумісництвом.
Таким чином, за ч.1 ст.172-4 КУпАП до відповідальності притягуються особи, зазначені у п.1 ч.1 ст.4 Закону, які допустили порушення встановлених законом обмежень щодо зайняття підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю. Так, згідно постанови судді Тростянецького районного суду Сумської області Тростянецький міський голова визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-4 КУпАП, оскільки був єдиним засновником приватного підприємства "Меркурій", яке було створене в цілях задоволення суспільних потреб у випуску продукції, виконання робіт та послуг, і здійснював підприємницьку діяльність через дане підприємство із залученням найманої праці.
Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності не поширюється на зайняття викладацькою, науковою та творчою діяльністю, медичною практикою, інструкторською та суддівською практикою із спорту.
Поняття "викладацька діяльність"  використане у постанові Верховного Суду України "Про закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю складу корупційного правопорушення" від 21 березня 2008 р. За визначенням цієї постанови викладацька діяльність – це процес надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямів освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів особи – учнів, студентів, стажерів, аспірантів, ад’юнктів, докторантів тощо. Вона може включати у себе навчально-виховну роботу.
Визначення наукової діяльності міститься у ст.1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність". Під нею розуміється інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань, основними формами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Конституційний Суд України у своєму рішенні №21-рп/2010 зазначив, що творча діяльність людини призводить до створення якісно нових духовних або матеріальних цінностей, яких потребує суспільство. Наукова і викладацька діяльність є видами інтелектуальної і творчої діяльності, що спрямована на одержання, поширення, використання нових знань, фахових навичок, їх практичне застосування.
Згідно ст.1 Закону України "Про культуру", творча діяльність – це індивідуальна чи колективна творчість результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність. Відповідно до ст.54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості; кожний громадянин має право на результати своєї творчої діяльності.
Під медичною практикою, згідно п.1.3. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, розуміється діяльність, пов’язана з комплексом спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшення здоров’я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на діагностику, допомогу особам з гострим і хронічними захворюваннями й реабілітацію хворих та інвалідів, що здійснюється особами, які мають спеціальну освіту.
За ч.2 ст.172-4 КУпАП до відповідальності притягуються особи, зазначені у п.1 ч.1 ст.4 Закону, які допустили порушення встановлених законом обмежень щодо входження до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. У ст.83 Цивільного кодексу України встановлені організаційно-правові форми юридичних осіб, основними з яких є товариства та установи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст.97 Кодексу). Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо. У загальних зборах мають право брати участь усі його члени (учасники, засновники). Загальні збори учасників (акціонерів) підприємства (організації) проводяться періодично, вони визначають основні напрями діяльності підприємства (організації), вносять зміни до його статуту, приймають рішення про його ліквідацію та ін. Виконавчий орган підприємства (організації) здійснює керівництво його поточною діяльністю, організовує виконання рішень загальних зборів учасників (акціонерів) господарського товариства, діє від імені підприємства (організації).
Засновники установи не беруть участі в управлінні нею. В установі обов’язково створюється правління. Установчий акт може передбачати створення також інших органів, визначати порядок формування цих органів та їх склад. Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта (ст.101 Кодексу).
Прикладом порушення заборони щодо входження до наглядової ради підприємства, може бути постанова судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, якою визнано винною у вчиненні корупційного правопорушення за ч.2 ст.172-4 КУпАП сільського голову с. Ковалівка. Вона, одночасно з проходженням служби в органах місцевого самоврядування, була одним із засновників ККП "Меткабель", що має на меті одержання прибутку, а також входила до складу ревізійної комісії цього підприємства.
Варто зазначити, що згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2012 передбачена у п.2 ч.1 ст.7 Закону заборона особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, брати участь у загальних зборах підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, визнана неконституційною, оскільки участь в загальних зборах здійснюється в межах реалізації особою корпоративних прав, не пов’язаних з участю (членством) в управлінні поточною діяльністю господарського товариства. При цьому зазначається, що такі особи мають право на придбання акцій (часток, паїв) господарського товариства, управляти ним, беручи участь у загальних зборах учасників (акціонерів), отримувати дивіденди, інформацію щодо діяльності товариства, частину його активів у разі ліквідації товариства тощо.
Відповідно до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" не визнається корупційним правопорушенням: 1) участь у складі органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що не має на меті одержання прибутку, тобто здійснює некомерційну господарську діяльність; 2) здійснення функцій з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представництво інтересів держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства. В першому випадку йдеться, наприклад, про входження особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різного роду журі, консиліумів, навіть за умови одержання нею винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики. В другому – особа здійснює управління акціями, що належать державі чи територіальній громаді, або представляє інтереси останніх, в зв’язку з покладеними на неї службовими обов’язками чи за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади (місцевого самоврядування).
Суб’єктами відповідальності за ст.172-4 КУпАП є особи, зазначені у п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", за винятком депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних. Із суб’єктивної сторони правопорушення характеризується умисною формою вини, що обумовлено бажанням отримати прибуток за виконання роботи за сумісництвом чи суміщення з іншими видами діяльності. Стосовно певних категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, законодавством визначено зміст несумісності їх статусу з іншими посадами та видами діяльності. Так, відповідно до ст.7 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", депутат місцевої ради, який перебуває на посаді керівника місцевого органу виконавчої влади чи на іншій посаді, на яку поширюються вимоги Конституції та законів України щодо обмеження сумісництва, не може поєднувати свою службову діяльність на цій посаді з посадою сільського, селищного, міського голови, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови та заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, а також з іншою роботою на постійній основі в радах, їх виконавчих органах та апараті. Депутат місцевої ради не може мати іншого представницького мандата.

Стаття 8. Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв)

1. Особам, зазначеним у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб:
1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами;
2) якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи.
2. Особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, можуть приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких  дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, - однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.
3. Дарунки, одержані особами, зазначеними у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям, є відповідно державною або комунальною власністю і передаються органу, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Особам, уповноваженим на виконання функцій держави і місцевого самоврядування та прирівняним до них особам (зазначеним у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції"), забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб.
Уповноважена особа, яка отримала подарунок під час проведення офіційного заходу, що проводився за місцезнаходженням органу чи в іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування, установі, організації, зобов’язана  передати його органові не пізніше ніж через три робочих дні після отримання або повернення з відрядження.
Подарунок передається матеріально-відповідальній особі органу з одночасним складанням акта приймання-передачі подарунка у двох примірниках що мають однакову юридичну силу. Для оцінювання вартості подарунка, вирішення питання щодо можливості його використання, місця та строку зберігання орган утворює комісію у складі п’ятьох  осіб. Комісія має право залучати до участі в засіданнях відповідних спеціалістів,фахівців з метою проведення вартісної оцінки подарунка.
Статтею 172-5 КУпАП передбачено відповідальність за порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви). Суб’єктом правопорушень за цією статтею є особи, зазначені у п.1 та підпунктах "а", "б" п.2 ч.1 ст.4 Закону. Згідно ч.1 ст.8 Закону їм забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб: 1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами; 2) якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи. Вказані особи можуть приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім випадків передбачених ч.1 ст.8, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка, одноразово, а сукупна вартість таких дарунків, отриманих з одного джерела протягом року, – однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року. Під "одним джерелом" слід розуміти одну фізичну особу чи групу осіб. Передбачене обмеження щодо вартості дарунків (пожертв) не поширюється на дарунки (пожертви), які: 1) даруються (здійснюються) близькими особами (подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки); 2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.
Згідно ст.718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Під пожертвою (ст.729 Кодексу) розуміється дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, фізичним особам, юридичним особам, державі Україна, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.
Враховуючи вимоги Закону, до особистих подарунків належать подарунки, одержані від близьких осіб, давніх друзів та добрих знайомих, які дарують подарунки з нагоди, наприклад, дня народження, ювілею, або загальновизнаного свята (Новий рік, Міжнародний жіночий день, День захисника Вітчизни) за умови, що їх дарунки не впливатимуть на прийняття публічними службовцями правомірних рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення. До дарунків, що дозволятимуться приймати публічними службовцями, можуть бути віднесені і ділові дарунки (сувеніри) і прояви гостинності (запрошення на каву або вечерю) у скромних масштабах, які широко використовуються для налагодження добрих ділових відношень і зміцнення робочих стосунків. Однак умовами прийняття таких подарунків та проявів гостинності є знову ж таки те, що такі подарунки та прояви гостинності не будуть постійними, не впливатимуть на прийняття публічними службовцями рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення.
З об’єктивної сторони правопорушення становлять діяння у вигляді одержання у власність речей або майнових прав з порушенням вимог Закону. Зокрема, таке порушення, матиме місце у разі одержання подарунку в зв’язку з виконанням особою функцій держави або органів місцевого самоврядування, тобто обумовлюється службовим становищем одержувача, посадою, яку він обіймає. Пов’язаними із виконанням службових обов’язків є подарунки, що:  1) надаються як подяка за раніше вчинені службовцем дії (бездіяльність) або прийняті ним рішення на користь дарувальника або третіх осіб; 2) або даруються в очікуванні заздалегідь необіцяного вчинення публічним службовцем дій (бездіяльності) або прийняття ним рішень на користь дарувальника чи третіх осіб. До цієї ж категорії належать подарунки, що надаються службовцем підлеглими.
Постановою судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області на старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу погашення прострочених податкових зобов’язань Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції накладено стягнення, передбачене ч.2 ст.172-5 КУпАП, за таких обставин. У зв’язку з покладеними на нього посадовими обов’язками, інспектор контролював своєчасність сплати податкових платежів, фінансових санкцій, штрафів та пені за актами документальних перевірок. Коли до нього звернулася знайома з пропозицією допомогти їй в заповненні звітів платника єдиного податку за другий та третій квартали 2011 року, він погодився, в зв’язку з чим отримав від неї в якості винагороди дарунок у виді пляшки коньяку та коробки цукерок загальною вартістю 100 грн.
Таким чином, для наявності корупційного правопорушення має бути встановлений зв’язок між виконанням особою функцій держави або органів місцевого самоврядування та одержанням подарунка. Якщо такий зв’язок у конкретному випадку не встановлено, відповідальність за ст.172-5 КУпАП виключається.
Не є порушенням ст.8 Закону факти одержання працівником подарунків у якості заохочень по службі. Так, наприклад, ст.4 Дисциплінарного статуту прокуратури України передбачає, що прокурорсько-слідчі працівники, а також працівники навчальних, наукових та інших установ прокуратури заохочуються за сумлінне і зразкове виконання службових обов’язків, ініціативу та оперативність у роботі. Серед заходів заохочення визначено подарунок та цінний подарунок.

Стаття 9. Обмеження щодо роботи близьких осіб

1. Особи, зазначені у підпунктах "а", "в" - "ж" пункту 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
Особи, які претендують на зайняття посад, зазначених у підпунктах "а", "в" - "ж" пункту 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.
2. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний і строк. Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
3. Особам, зазначеним у підпунктах "а", "в" - "ж" пункту 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону (крім народних засідателів і присяжних), забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та у будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", близькі особи – це подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи, які спільно проживають, пов’язані  спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки  із суб’єктом , зазначеним у частині першій статті 4 цього Закону.
У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо обмеження роботи близьких осіб, визначені у частині першій коментованлої статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк.
Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосередне підпорядкування.
У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
Слід звернути увагу на те, що деякі обмеження та заборони антикорупційного характеру, визначені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", залишаються лише декларативними нормами, оскільки адміністративна відповідальність за їх порушення у КУпАП не передбачена. Серед них, наприклад, обмеження щодо роботи близьких осіб (ст. 9 Закону), обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування (ст. 10 Закону), обов’язок осіб, зазначених у п. 1 та підпунктах "а", "б" п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону, вживати заходів щодо недопущення будь - якої можливості виникнення конфлікту інтересів (п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону), заборона на одержання послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ст. 17 Закону). Відсутність прямих норм про відповідальність за вчинення цих корупційних діянь створює ситуацію, при якій правоохоронні органи вдаються до штучного "натягування" певної статті КУпАП на факти порушення відповідних обмежень і заборон, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". Достатньо поширеною є практика кваліфікації порушення обмеження щодо роботи близьких осіб за ст. 172-7 КУпАП як неповідомлення про наявність конфлікту інтересів. При цьому відбувається неприпустиме, на нашу думку, змішування двох окремих і різних за своїм змістом норм антикорупційного характеру. Відсутність єдиної судової практики з цього питання лише загострює існуючу проблему. Так, наприклад, Рожищенський районний суд Волинської області 22.11. 2011 р. у зв’язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-7 КУпАП, обґрунтовано закрив провадження у справі відносно заступника начальника Рожищенського районного управління юстиції – начальника відділу державної виконавчої служби, який, при наявності в його підлеглості на посаді головного спеціаліста відділу державної виконавчої служби дочки, не вжив заходів щодо усунення цієї обставини, яка могла привести до конфлікту інтересів, письмово не повідомив безпосередньо керівника про дану обставину. Однак, за протестом прокурора, апеляційним судом особу визнано винною у вчиненні адміністративного корупційного правопорушення.

Стаття 10. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування

1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, які звільнилися з роботи (служби) або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення забороняється:
1) укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форми власності або фізичними особами - підприємцями, якщо особи, зазначені в абзаці першому цієї частини, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій або фізичних осіб - підприємців;
2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом;
3) представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали.
Вміщені у даній статті норми мають на меті відіграти важливу запобіжну роль для недопущення незаконного використання свого колишнього службового становища особами, які були уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, адже  презюмується, що ділова репутація і соціальні зв’язки, установлені тією чи іншою особою упродовж періоду виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можуть дозволити відповідній особі після припинення виконання таких функцій продовжувати користуватися своїми спеціфічеими немайновими правами, а саме честю, діловою репутацією і авторитетом з метою отримання неправомірної вигоди або в інших цілях, що суперечать інтересам державної служби (служби в органах місцевого самоврядування).

Стаття 12. Фінансовий контроль

1. Суб'єкти декларування зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.
2. Суб’єкти декларування,які звільнилися або іншим чином припинили діяльність,пов”язану з виконанням функцій держави або місцевого  самоврядування, зобов’язані протягом одного року подавати за своїм останнім місцем роботи /служби/ декларацію про майно,доходи,витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, визначеними цим Законом.
3. У разі відкриття суб'єктом декларування або членом його сім'ї валютного рахунка в установі банку-нерезидента така особа зобов'язана в десятиденний строк письмово повідомити про це орган державної податкової служби за місцем проживання із зазначенням номера рахунка і місцезнаходження банку-нерезидента.
Дана стаття встановлює вимоги щодо проведення спеціальної перевірки осіб, які претендують на зайняття посад пов’язаних  із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.
Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, зокрема щодо:
притягнення особи до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення;
факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за корупційні правопурушуння;
достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання  фінансового характеру;
наявності в особи корпоративних прав;
стану здоров’я, освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.
У разі ненадання особою згоди на превірку питання щодо призначення її на посаду не розглядається.
Відповідальність за порушення вимог фінансового контролю настає за два види діянь: 1) неподання або несвоєчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, передбаченої Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (ч.1 ст.172-6 КУпАП); 2) неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента (ч.2 ст.172-6 КУпАП). Суб’єктом правопорушень за цією статтею є особи, зазначені у п.1 та підпункті "а" п.2 ч.1 ст.4 Закону України"Про засади запобігання і протидії корупції".
За правилами ст.12 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" декларацію необхідно подавати щорічно до 1 квітня за місцем роботи (служби). У Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру передбачено декларування доходів, одержаних (нарахованих) декларантом і членами його сім’ї з усіх джерел в Україні та за її межами; нерухомого майна, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта і членів його сім’ї, та витрат декларанта на придбання такого майна або на користування ним; транспортних засобів, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта і членів його сім’ї, та витрат декларанта на їх придбання (користування); вкладів у банках, цінних паперів та інших активів, що перебувають у власності декларанта і членів його сім’ї, та витрат декларанта на придбання таких активів; фінансових зобов’язань декларанта і членів його сім’ї та інших витрат декларанта.

Стаття 14. Урегулювання конфлікту інтересів

1. Особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані:
1) уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів.
2) невідкладно у письмовій формі повідомляти безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів.
Згідно статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" конфлікт інтересів – це суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність  або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.
Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету; особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках) зобов’язані:
уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів;
повідомляти невідкладно безпосередньо керівника про наявність конфлікту інтересів.
Неповідомлення безпосереднього керівника у випадках, передбачених законом, про наявність конфлікту інтересів утворює об’єктивну сторону складу адміністративного корупційного правопорушення, що передбачене ст.172-7 КУпАП. Суб’єктом правопорушень за цією статтею є особи, зазначені у п.1 та підпунктах "а","б" п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції". Під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень. У п. 3.2 Загальних правил поведінки державного службовця передбачено, що у разі коли обставини, які можуть призвести до виникнення конфлікту інтересів, склалися після призначення на посаду, державний службовець повинен невідкладно повідомити в письмовій формі про це свого безпосереднього керівника та терміново вжити заходів щодо усунення таких обставин. Постановою судді Любомльського районного суду Волинської області головного інспектора сектору митного оформлення митного поста "Ягодин" Ягодинської митниці визнано винним у вчиненні корупційного правопорушення, передбаченого ст.172-7 КУпАП, за наступних обставин. У функціональні обов’язки цього інспектора входило забезпечення здійснення митного контролю та митного оформлення вантажів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, а також здійснення заходів спрямованих на попередження, виявлення та припинення контрабанди та порушень митних правил, внесення інформації по оформлених митних деклараціях в електронну базу митної служби України. На підставі документів, підготовлених та поданих митними брокерами фірми ТзОВ "Термінал-БК", де працює його дружина, інспектор здійснив митне оформлення вантажів та вніс їх у базу даних. При цьому він не повідомив безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів, а саме про те, що його дружна, працює на посаді митного брокера і перебуває з ним у відносинах, наявність яких може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень при митному оформленні, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих йому службових  повноважень.

Стаття 16. Вимоги щодо прозорості інформації

1. Особам, зазначеним у пунктах 1 - 3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється:
відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом;
надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону.
2. Не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про:
розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них особами, зазначеними в пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону;
розміри, види оплати праці осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, дарунки (пожертви).
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний  направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача, у такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Отже, по суті, єдиним неформальним приводом до відмови в доступі до публічної інформації є присвоєння запитуваній інформації статусу обмеженого доступу відповідно до статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Варто також зазначити, що завдяки приписам ст.212-3 КУпАП реалізуються передбачені ст.16 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупці" вимоги щодо прозорості інформації, зокрема, заборона відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом і надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону. Порушення даних заборон, а також законів України "Про інформацію","Про доступ до публічної інформації", "Про звернення громадян", "Про доступ до судових рішень"  тягне за собою відповідальність за ст.212-3 КУпАП і при умові вчинення особою, яка зазначена в ч.1 ст.4 Закону, з одержанням за це неправомірної вигоди чи прийняттям обіцянки (пропозиції) такої вигоди, також має визнаватись адміністративним корупційним правопорушенням. Додатковим аргументом на користь цього твердження є й те, що до прийняття Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" згідно з приміткою ст.212-3 КУпАП посадові особи, на яких поширювалась дія Закону "Про боротьбу з корупцією", притягалися до відповідальності за порушення права на інформацію на підставі ст.8 цього Закону. Заборона відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну була визначена одним із спеціальних обмежень, встановлених для державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямованих на попередження корупції (п."г" ч.1 ст.5 Закону "Про боротьбу з корупцією"). Нагляд за додержання законів щодо забезпечення права на інформацію в діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, здійснюється Генеральним прокурором та підпорядкованими йому прокурорами. Так, відповідно до ст.255 КУпАП складати протоколи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена ст.212-3 цього кодексу, мають право виключно прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури. Крім того, згідно з п.4.1. наказу Генерального прокурора України №14гн від 18.05.2012р. на прокурорів усіх рівнів покладено завдання забезпечити обов’язкову участь у розгляді судами таких протоколів.

Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень(ст.172-8 КУпАП)

Незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, -
тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України"Про засади запобігання і протидії корупції".

Невжиття заходів щодо протидії корупції (ст.172-9.КУаАП)

Невжиття передбачених законом заходів посадовою чи службовою особою органу державної влади, посадовою особою місцевого самоврядування, юридичної особи, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення - тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Передумовою відповідальності за ст.172-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення є факт вчинення іншою особою корупційного правопорушення, що підтверджено матеріалами адміністративної справи. У разі відсутності таких відомостей, накладення адміністративного стягнення за невжиття заходів щодо протидії корупції унеможливлюється. Не може бути притягнута до відповідальності за ст.172-9 КУпАП особа, яка не вжила заходів щодо припинення чи не повідомила про корупційне правопорушення, вчинене нею самою, оскільки в цьому випадку вона відповідатиме і за корупційне правопорушення, і за невжиття заходів щодо протидії цьому правопорушенню. На жаль, судова практика розгляду цих справ свідчить про значну поширеність такої помилки. Суддя Березнівського районного суду Рівненської області визнав винним у вчинення правопорушення за ст.172-9 КУпАП міського голову, який призначив на посаду завідувача організаційним відділом ради, що знаходиться у його безпосередньому підпорядкуванні, свою колишню дружину, з якою вони проживали у спільній квартирі, мали взаємні права та обов’язки. Незважаючи на лист спецпідрозділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБУ в Рівненській області з вимогою вжити заходів щодо усунення порушень, пов’язаних з роботою близьких осіб, міський голова не виконав вимог антикорупційного законодавства щодо переведення чи звільнення колишньої дружини.

У разі вчинення адміністративного корупційного правопорушення накладається адміністративне стягнення.Адміністративне стягнення за вчинення корупційного проступку, передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення, може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року із дня його вчинення.
Згідно даного Кодексу за вчинення корупційного правопорушення передбачені два види стягнень: штраф (статті 172-2, 172-3,172-4, 172-5,172-6, 172-7,172-8, 172-9) та конфіскація (статті 172-2; 172-4; 172-5).
У справах про вчинене адміністративне корупційне правопорушення протокол мають право складати: уповноважені особи органів внутрішніх справ; уповноважені особи органів Служби безпеки України; уповноважені особи органів державної податкової служби; уповноважені особи органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про корупційні правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків); прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури.
Розгляд справ про вчинені адміністративні корупційні правопорушення віднесено до компетенції районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.
Справи про адміністративне корупційне правопорушення розглядаються у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне корупційне правопорушення та інших матеріалів справи.
Після розгляду справи про вчинене адміністративне корупційне правопорушення виноситься постанова у справі. Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
Постанова суду про накладення адміністративного стягнення за адміністративне корупційне правопорушення у триденний строк з дня набрання нею законної сили направляється відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, державному чи виборному органу, власнику юридичної особи або уповноваженому ним органу для вирішення питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, усунення її згідно із законодавством від виконання функцій держави, якщо інше не передбачено законом, а також усунення причин та умов, що сприяли вчиненню цього правопорушення.
Особи, яких притягнуто до відповідальності за корупційні правопорушення підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк. Відомості про даних осіб, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
Таким чином, застосування механізму відсторонення особи від виконання обов’язків , також звільнення і позбавлення такої особи права протягом певного часу займати посади, пов’язані із виконанням функцій держави, повинно стати дієвою пересторогою для того, щоб утримуватися від корупційних діянь.


28.10.2013

Типове положення про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 4 вересня 2013 р. № 706
Київ
                           Питання запобігання та виявлення корупції

З метою підвищення ефективності здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити Типове положення про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції, що додається.
2. Внести до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються.
3. Керівникам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівникам органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головам обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій з урахуванням вимог затвердженого цією постановою Типового положення:
утворити (визначити) та забезпечити функціонування підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції у межах загальної чисельності працівників апаратів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, апарату Ради міністрів Автономної Республіки Крим, апаратів органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, апаратів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій;
забезпечити утворення (визначення) та функціонування підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції на підприємствах, в установах та організаціях, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим.
4. Рекомендувати органам місцевого самоврядування утворити (визначити) та забезпечити функціонування підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції в органах місцевого самоврядування, а також на підприємствах, в установах та організаціях, що перебувають у комунальній власності.
5. Визнати такими, що втратили чинність:
пункти 1 і 3 постанови Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. № 1422 “Питання запобігання та виявлення корупції в органах виконавчої влади” (Офіційний вісник України, 2010 р., № 1, ст. 14);
пункт 13 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2011 р. № 1126 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 85, ст. 3113).
6. Ця постанова набирає чинності з дня опублікування, крім пунктів 1 і 5, які набирають чинності з 1 січня 2014 р., а також абзаців третього та п’ятого підпункту 1 пункту 7 затверджених цією постановою змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, які набирають чинності з 16 квітня 2014 року.
Прем'єр-міністр України                                                                                    М.АЗАРОВ
Інд. 36 
________________________________________

 ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 4 вересня 2013 р. № 706
ТИПОВЕ ПОЛОЖЕННЯ
про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції

1. Уповноважений підрозділ (особа) з питань запобігання та виявлення корупції (далі - уповноважений підрозділ) утворюється (визначається) у порядку, визначеному законодавством:
за рішенням міністра, керівника іншого центрального органу виконавчої влади, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівника органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської та Севастопольської міських, районної державних адміністрацій у апараті міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, їх територіальних органах, апараті Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - органи виконавчої влади);
за рішенням керівника підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління органу виконавчої влади.
Уповноважена особа визначається у разі недоцільності утворення в органі виконавчої влади, на підприємстві, в установі та організації уповноваженого підрозділу з огляду на структуру, чисельність працівників, у тому числі тих, які є суб’єктами декларування, а також обсяг, характер та складність роботи.
2. У цьому Положенні терміни вживаються у значенні, наведеному в Законі України “Про засади запобігання і протидії корупції”.
3. Уповноважений підрозділ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, цим Положенням, іншими актами законодавства.
Уповноважений підрозділ підзвітний керівникові органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації.
4. Основними завданнями уповноваженого підрозділу є:
1) підготовка, забезпечення та контроль за здійсненням заходів щодо запобігання корупції;
2) надання методичної та консультаційної допомоги з питань дотримання вимог антикорупційного законодавства;
3) участь в інформаційному та науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання та виявлення корупції, а також міжнародному співробітництві в зазначеній сфері;
4) проведення організаційної та роз’яснювальної роботи із запобігання, виявлення і протидії корупції;
5) проведення перевірки фактів своєчасності подання декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, перевірки таких декларацій на наявність конфлікту інтересів, а також здійснення їх логічного та арифметичного контролю;
6) здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів.
5. Уповноважений підрозділ відповідно до покладених на нього завдань:
1) розробляє та проводить заходи щодо запобігання корупційним правопорушенням, а також здійснює контроль за їх проведенням;
2) надає іншим структурним підрозділам органу виконавчої влади, підприємства, установи, організації та їх окремим працівникам роз’яснення щодо застосування антикорупційного законодавства;
3) вживає заходів до виявлення конфлікту інтересів та сприяє його усуненню, контролює дотримання вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів, а також виявляє сприятливі для вчинення корупційних правопорушень ризики в діяльності посадових і службових осіб органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації, вносить їх керівникам пропозиції щодо усунення таких ризиків;
4) надає допомогу в заповненні декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, проводить у встановленому законодавством порядку перевірку фактів своєчасності подання зазначених декларацій, їх перевірку на наявність конфлікту інтересів, а також здійснює логічний та арифметичний контроль декларацій;
5) у разі виявлення під час перевірки декларації арифметичних або логічних помилок невідкладно письмово повідомляє про це відповідному суб’єкту декларування для подання ним письмового пояснення та/або виправленої декларації;
6) у разі виявлення фактів, що можуть свідчити про вчинення корупційних правопорушень посадовими чи службовими особами органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також ознак правопорушення за результатами перевірок декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, інформує в установленому порядку про такі факти керівника органу виконавчої влади (його апарату), підприємства, установи та організації, а також правоохоронні органи відповідно до їх компетенції;
7) веде облік працівників органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;
8) взаємодіє з підрозділами з питань запобігання та виявлення корупції державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції;
9) розглядає в межах повноважень повідомлення щодо причетності працівників органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації до вчинення корупційних правопорушень.
6. Втручання у діяльність уповноваженого підрозділу під час здійснення ним своїх повноважень, а також покладення на уповноважений підрозділ обов’язків, що не належать або виходять за межі його повноважень чи обмежують виконання покладених на нього завдань, забороняється.
7. Уповноважений підрозділ має право:
1) отримувати від інших структурних підрозділів органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації інформацію і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань, а також в установленому законом порядку інформацію з обмеженим доступом або таку, що містить державну таємницю;
2) отримувати від працівників органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації усні та письмові пояснення з питань, які виникають під час проведення службових розслідувань (перевірок), а також щодо виявлених логічних та арифметичних помилок у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру;
3) ініціювати перед керівником органу виконавчої влади (його апарату), підприємства, установи та організації питання щодо надсилання запитів до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності з метою отримання від них відповідної інформації та матеріалів, необхідних для виконання покладених на уповноважений підрозділ завдань.
8. Працівники уповноваженого підрозділу органу виконавчої влади беруть участь у проведенні в установленому порядку службового розслідування (перевірки) в органі виконавчої влади з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного правопорушення або невиконання вимог антикорупційного законодавства.
Працівники уповноваженого підрозділу органу виконавчої влади під час проведення службових розслідувань (перевірок) мають право з урахуванням обмежень, установлених законодавством, на безперешкодний доступ до приміщень і територій органу виконавчої влади, документів та матеріалів, що стосуються предмета службового розслідування (перевірки).
9. Працівники уповноваженого підрозділу можуть залучатися до проведення:
1) експертизи проектів нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів, що видаються органом виконавчої влади, з метою виявлення причин, що призводять чи можуть призвести до вчинення корупційних правопорушень;
2) внутрішнього аудиту органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації в частині дотримання вимог антикорупційного законодавства.
10. На посади керівника, його заступника та спеціалістів уповноваженого підрозділу органу виконавчої влади призначаються особи з відповідним рівнем кваліфікації згідно з Довідником типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців.
11. Керівник органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації, в якому утворено уповноважений підрозділ, сприяє створенню умов для виконання на належному рівні підрозділом покладених на нього завдань.
________________________________________

 ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 4 вересня 2013 р. № 706
ЗМІНИ,
що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України

1. У Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженому постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114, - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 8 червня 2005 р. № 428 (Офіційний вісник України, 2005 р., № 23, ст. 1283), від 9 липня 2008 р. № 624 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 51, ст. 1699), від 8 грудня 2009 р. № 1432 (Офіційний вісник України, 2010 р., № 11, ст. 522), від 2 листопада 2011 р. № 1126 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 85, ст. 3113), від 23 травня 2012 р. № 412 (Офіційний вісник України, 2012 р., № 39, ст. 1471) і від 5 грудня 2012 р. № 1137 (Офіційний вісник України, 2012 р., № 93, ст. 3784):
1) абзац чотирнадцятий пункту 8 викласти в такій редакції:
“у зв’язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов’язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”, або кримінального правопорушення;”;
2) у підпункті “й” пунктів 63 і 64 слова “злочину або адміністративного корупційного правопорушення” замінити словами “адміністративного корупційного правопорушення, пов’язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”, або кримінального правопорушення”;
3) пункт 67 викласти в такій редакції:
“67. Особи рядового або начальницького складу, притягнуті до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов’язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”, або кримінального правопорушення, підлягають звільненню із служби в органах внутрішніх справ у триденний строк з дня надходження до органу внутрішніх справ копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.”.
2. У Положенні про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 (ЗП України, 1993 р., № 1-2, ст. 28; 1994 р., № 10, ст. 250; Офіційний вісник України, 1998 р., № 42, ст. 1551; 2002 р., № 20, ст. 986; 2004 р., № 15, ст. 1047, № 27, ст. 1774, № 43, ст. 2840; 2005 р., № 42, ст. 2657; 2006 р., № 22, ст. 1655, № 50, ст. 3313; 2007 р., № 28, ст. 1107; 2008 р., № 25, ст. 770, № 28, ст. 896, № 95, ст. 3136; 2009 р., № 40, ст. 1355; 2011 р., № 84, ст. 3078; 2012 р., № 37, ст. 1381, № 92, ст. 3730; 2013 р., № 9, ст. 343, № 41, ст. 1470):
1) абзац другий пункту 1 після слів “acquis communautaire” доповнити словами “, антикорупційної експертизи”;
2) підпункт “б” пункту 13 після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту:
“містить норми, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень;”.
У зв’язку з цим абзаци четвертий - шостий вважати відповідно абзацами п’ятим - сьомим.
3. Пункт 15 розділу 1 Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 731 (Офіційний вісник України, 1998 р., № 21, ст. 764; 2001 р., № 4, ст. 134; 2007 р., № 72, ст. 2704; 2010 р., № 11, ст. 522; 2011 р., № 85, ст. 3113; 2012 р., № 53, ст. 2134, № 65, ст. 2670, № 71, ст. 2870; 2013 р., № 27, ст. 992), після слів “спеціальної перевірки” доповнити словами “або копія такої довідки, якщо спеціальна перевірка проводилася раніше”.
4. Абзац сьомий пункту 3 Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1374 (Офіційний вісник України, 1999 р., № 31, ст. 1613; 2001 р., № 51, ст. 2289; 2003 р., № 25, ст. 1199, № 30, ст. 1546; 2010 р., № 1, ст. 14, № 11, ст. 522; 2011 р., № 85, ст. 3113), замінити абзацами такого змісту:
“Крім того, додається:
довідка про результати спеціальної перевірки або копія такої довідки, якщо спеціальна перевірка проводилася раніше;”.
У зв’язку з цим абзац восьмий вважати абзацом дев’ятим.
5. У Положенні про проходження служби в Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації особами рядового і начальницького складу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1828 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 1, ст. 22; 2008 р., № 22, ст. 637; 2009 р., № 58, ст. 2030; 2010 р., № 11, ст. 522, ст. 537; 2011 р., № 24, ст. 980, № 85, ст. 3113; 2012 р., № 39, ст. 1471, № 71, ст. 2870; 2013 р., № 29, ст. 997, № 45, ст. 1605):
1) абзац одинадцятий пункту 71 виключити;
2) підпункт 9 пункту 92 викласти в такій редакції:
“9) у зв’язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції” або обвинувальним вироком суду - у триденний строк з дня надходження до органу або підрозділу Держспецзв’язку копії відповідного судового рішення;”.
6. У пункті 1 Порядку інформування Національного агентства з питань державної служби про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 р. № 1072 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 81, ст. 2978), слово “посад” замінити словами “роботи (служби)”.
7. У постанові Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 р. № 1094 “Про затвердження Порядку підготовки та оприлюднення звіту про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції” (Офіційний вісник України, 2011 р., № 84, ст. 3064):
1) у Порядку підготовки та оприлюднення звіту про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції, затвердженому зазначеною постановою:
у пункті 4:
в абзаці першому слова “, податкової міліції” і “, Військової служби правопорядку в Збройних Силах” виключити;
у підпункті 1 слова “щодо яких винесено постанови про притягнення як обвинуваченого за вчинення” замінити словами “яким повідомлено про підозру у вчиненні”;
у пункті 5 слова “, податкової міліції” і “, Військової служби правопорядку в Збройних Силах” виключити;
2) у додатку 2 слова “щодо яких винесено постанови про притягнення як обвинуваченого за вчинення” замінити словами “яким повідомлено про підозру у вчиненні”;
3) у додатку 3:
доповнити додаток у графі “Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення” такою позицією:
“у пункті 5 частини першої статті 4”;
графи “172-2” та “172-3” виключити;
4) доповнити додатки 4 і 5 у графі “Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення” такою позицією:
“у пункті 5 частини першої статті 4”.
8. У Порядку зберігання документів і використання відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, та відомостей щодо відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 р. № 16 (Офіційний вісник України, 2012 р., № 4, ст. 152, № 71, ст. 2870):
1) пункти 3 і 5 викласти в такій редакції:
“3. Відомості, зазначені в декларації, оформленій за формою і в порядку, що встановлені Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”, не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, передбачених абзацом другим частини другої статті 12 зазначеного Закону.”;
“5. Особи, зазначені в пункті 1 цього Порядку, а також члени їх сімей повідомляють органам доходів і зборів про відкриття валютного рахунка за формою, встановленою Міндоходів.”;
2) у першому реченні пункту 6 слова “державної податкової служби” замінити словами “доходів і зборів”;
3) у пункті 7 слово “ДПС” замінити словом “Міндоходів”.


28.02.2012

Одержання подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування


Як свідчить досвід європейських країн, першим кроком на шляху до вчинення корупційних дій є можливість публічного службовця отримувати подарунки.
З метою обмеження такої форми прикриття корупційних проявів, у пункті 5 статті 8 Конвенції ООН проти корупції наголошено на тому, що кожна Держава-учасниця прагне, у належних випадках і згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, запроваджувати заходи й системи, які зобов’язують державних посадових осіб надавати відповідним органам декларації в тому числі і про суттєві дарунки, у зв’язку з якими може виникнути конфлікт інтересів.
Саме тому, у низці країн Європи на законодавчому рівні запроваджено обов’язкове декларування подарунків особами, що обіймають політичні посади, а в деяких країнах – всіма публічними службовцями. Так, в Польщі обов’язковість декларування подарунків передбачена для осіб, які обіймають політичні посади, а також місцеві виборні посади, в Угорщині – для членів Парламенту, у Великобританії, Іспанії та Німеччині – для членів Уряду та осіб, які обіймають політичні посади, а в Латвії – всіма публічними службовцями. Члени британського парламенту зобов’язані декларувати подарунки, вартість яких перевищує 1% від їхньої заробітної плати, члени Парламенту Німеччини – якщо вартість подарунка перевищує 5 000 євро, члени французького Парламенту – будь-які подарунки незалежно від їхньої вартості.
Для України питання неправомірності подарунків є вкрай актуальним, адже, в багатьох випадках з метою вирішення питань у власних інтересах подарунки передаються публічному службовцю особами:
• які зацікавлені в певних офіційних діях установи, в якій працює службовець;
• які ведуть бізнес або розраховують на ведення бізнесу з цією установою;
• які здійснюють певні види діяльності, що регулюються відповідною установою;
• на інтереси яких може вплинути виконання чи невиконання службовцем своїх посадових обов’язків та інше.
Як свідчить міжнародний досвід, на практиці розрізнити подарунок та хабар між собою досить важко, тому питання отримання та передачі подарунків публічними службовцями, з метою запобігання виникненню корупційних проявів у їх діяльності, повинно бути обов’язково врегульовано на законодавчому рівні.
Доречним у цьому випадку є використання досвіду Сполучених Штатів Америки, де подарунком вважається все, що може бути виражено у грошовому еквіваленті, а саме: гроші, товари, різноманітні послуги (наприклад, такі як подорожі, проживання в готелі, харчування, оплата навчання тощо). Винятки з цього правила чітко визначені на законодавчому рівні. Наприклад, не вважаються подарунками прохолоджувальні напої чи кава, вітальні картки або аналогічні сувеніри незначної вартості.
Досить тривалий час точилися гострі дискусії з приводу того, як врегулювати зазначене питання на законодавчому рівні: заборонити взагалі приймати подарунки, дозволити лише подарунки, вартість яких не перевищує певний розмір, зобов’язати передавати в орган державної влади, де працює публічний службовець, усі подарунки або лише ті, які за ціною є вищими ніж визначена вартісна межа та реєструвати їх отримання тощо.
Нарешті був обраний компромісний підхід між зазначеними трьома шляхами врегулювання питання одержання подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави, який знайшов своє відображення у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції» ( далі – Закон).
Так, відповідно до частини першої статті 8 Закону особам, уповноваженим на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування та деяким прирівняним до них особам, забороняється приймати дарунки (пожертви), за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами, тобто у формі так званого «завуальованого» хабара. Крім того, категорично забороняється приймати будь який дарунок (пожертву) від підлеглої особи.
Згідно із Законом, публічним службовцям дозволено приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, - однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.
Стаття 22 Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік» встановлює такий розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі: з 1 січня - 941 гривня, з 1 квітня - 960 гривень, з 1 жовтня - 985 гривень, з 1 грудня - 1004 гривні.
У зв’язку з цим, в період з 1 липня 2011 року до 31 грудня 2011 року з одного джерела дозволяється отримувати дарунки не більше ніж на 941 гривню. В той же час, вартість дарунка (пожертв) отриманого одноразово в період з 1 липня по 1 жовтня 2011 року не може перевищувати 480 гривень, з 1 жовтня по 1 грудня 2011 року - 492 гривні 50 копійок, а з 1 грудня 2011 року по 1 січня 2012 року – 502 гривні.
Таке обмеження вартості дарунка не поширюється на дарунки, які даруються близькими особами. Близькими особами Закон визначає подружжя, дітей, батьків, рідних братів і сестер, діда, бабу, онуків, усиновлювачів, усиновлених, а також інших осіб за умови їх постійного проживання разом із суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення.
Отже, в даному випадку, мова йде не тільки про близьких осіб суб’єкта відповідальності за корупційні правопорушення, з якими він перебуває у офіційному родинному зв’язку, а й про інших членів його сім’ї, за умови, якщо вони проживають разом та ведуть спільне господарство, як це передбачено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України, відповідно до якої сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Крім того, дарунками не вважаються загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.
Враховуючи вимоги Закону, до особистих подарунків належать подарунки, одержані від близьких осіб, давніх друзів та добрих знайомих, які дарують подарунки з нагоди, наприклад, дня народження, ювілею, або загально визнаного свята (Новий рік, міжнародний жіночий день, день захисника вітчизни) за умови, що їх дарунки не впливатимуть на прийняття публічними службовцями правомірних рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення.
До дарунків, що дозволятимуться приймати публічними службовцями, можуть бути віднесені і ділові дарунки (сувеніри) і прояви гостинності (запрошення на каву або вечерю) у скромних масштабах, які широко використовуються для налагодження добрих ділових відношень і зміцнення робочих стосунків.
Однак, умовами прийняття таких подарунків та проявів гостинності є знову ж таки, те, що такі подарунки та прояви гостинності не будуть постійними, не впливатимуть на прийняття публічними службовцями рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення.
Важливою вимогою Закону є встановлення обов’язку передавати подарунки, одержані як дарунки державі, тобто вручені під час візитів, урочистостей, інших офіційних заходів, до того органу державної влади, в якому працює публічний службовець в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. А тому, вказане питання буде остаточно врегульовано після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про затвердження порядку передачі подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави.
Таким чином, унормування порядку отримання подарунків є одним із найважливіших запобіжних заходів у сфері попередження умов виникнення корупційних ризиків діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оскільки дозволяє врегулювати конфлікт інтересів, а саме, суперечності між приватними інтересами публічного службовця та його службовими обов’язками, наявність яких може вплинути на об’єктивність та неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій в процесі його службової діяльності.
Великоберезнянське районне
управління юстиції

інформація з офіційного
веб-сайту Міністерства юстиції


28.02.2012

 

Антикорупційні обмеження щодо осіб, які припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування

 


Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» передбачено низку принципово нових інструментів запобігання корупційним проявам.
Зокрема, йдеться про обмеження для певних категорій осіб, спрямовані на попередження корупції, одним з яких є обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування.
Варто зазначити, що запровадження такого обмеження є загальновизнаним міжнародним антикорупційним стандартом.
Так, статтею 12 Конвенції ООН проти корупції серед інструментів, спрямованих на запобігання корупції в приватному секторі, передбачено запобігання виникненню конфлікту інтересів шляхом установлення обмежень, у належних випадках й на обґрунтований строк, стосовно професійної діяльності колишніх державних посадових осіб у приватному секторі після їхнього виходу у відставку або на пенсію, якщо така діяльність або робота безпосередньо пов’язана з функціями, що такі державні посадові особи виконували в період їхнього перебування на посаді або за виконанням яких вони здійснювали нагляд.
Необхідність впровадження подібного обмеження випливає із Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 10 щодо кодексів поведінки публічних посадових осіб.
За своєю природою згаданий превентивний механізм має на меті мінімізувати ризики виникнення конфлікту інтересів при переході службовця на іншу, не пов’язану з виконанням функцій держави роботу.
Стаття 10 цього Закону передбачає три види таких обмежень, для яких притаманні певні спільні ознаки.
Перш за все, на відміну від усіх інших, вказані обмеження стосуються не службовців, а осіб, які припинили перебування на публічній службі.
Ще однією особливістю, на яку слід звернути увагу, є визначений строк дії таких обмежень, а саме один рік з моменту припинення служби. Такий відносно нетривалий строк є найбільш оптимальним з огляду на неприпустимість встановлення надмірних обмежень для громадян, які звільнилися з державних органів чи органів місцевого самоврядування. З іншого боку такий строк є достатнім аби усунути або значно послабити можливості особи недобросовісно використовувати своє попереднє службове становище.
Першим видом передбачених статтею 10 Закону обмежень є заборона особам, які припинили службу, укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форми власності, якщо такі особи протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій.
Наявність у Законі такого обмеження спрямована на запобігання випадкам, коли особа, перебуваючи на посаді, заздалегідь готує для себе робоче місце у підприємстві чи організації, які вона контролює чи іншим чином впливає на їх діяльність. Крім цього, дане обмеження запобігатиме необ’єктивності в діяльності службовців.
Наступним видом обмежень, передбачених для осіб, які припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, є заборона розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом.
Вказане обмеження запобігатиме недобросовісному використанню особою конкретної інформації, отриманої при виконанні службових обов’язків, в приватних інтересах. Адже не виключені випадки, коли перебуваючи на службі, особа отримує певну офіційну інформацію, яка в подальшому може бути використана нею на користь майбутнього роботодавця або в процесі безпосереднього здійснення тієї чи іншої приватної практики.
Ще одне обмеження, встановлене статтею 10 Закону, полягає у забороні особам, які припинили службу, представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали.
Зазначене обмеження сприятиме запобіганню недобросовісному використанню колишнім службовцем своїх зв’язків при здійсненні ним представницької діяльності. Це правило, наприклад, є досить актуальним для юристів, серед яких поширеною є практика представництва інтересів громадян чи юридичних осіб після припинення державної служби чи роботи у правоохоронних та контролюючих структурах, в тому числі, в процесі здійснення адвокатської діяльності.
Міжнародний досвід свідчить про різноманіття підходів до попередження конфлікту інтересів у діяльності осіб, які припинили державну службу. Як правило, у більшості держав діють подібні до встановлених українським законодавством обмежень стосовно осіб, які припинили державну службу. Однак, в кожній державі встановлені ті чи інші особливості дії таких обмежень.
До прикладу, у таких державах, як Японія, Нідерланди, Туреччина та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії подібні обмеження діють упродовж двох років, в той час як у Норвегії – протягом шести місяців. В Канаді такі обмеження діють упродовж одного року для службовців та протягом двох років для міністрів, при цьому для вищих посадових осіб та працівників міністерств встановлено обмеження на здійснення лобістської діяльності упродовж п’яти років з дня припинення служби.
У Франції функціонують комітети з етики, які надають консультації державним службовцям щодо сумісності із подальшою діяльністю у приватному секторі. Крім цього французьке законодавство забороняє службовцю протягом п’яти років після припинення служби брати фінансову участь в діяльності приватних підприємств, які мали контакти з органом, в якому працювала особа.
Ще однією характерною особливістю української моделі обмежень для осіб, які припинили публічну службу, є відсутність окремо встановленої відповідальності за їх порушення.
Таким чином, порушення обмеження на укладання трудових угод та правочинів у сфері підприємницької діяльності може тягнути за собою правові наслідки у виді визнання відповідної угоди чи правочину недійсним.
Що стосується порушення обмеження щодо представництва інтересів тієї чи іншої фізичної юридичної особи, то у даному випадку може йти мова про певні процесуальні наслідки (якщо мало місце представництво інтересів у суді) або знову ж таки про недійсність досягнутих під час такого представництва домовленостей (наприклад, у випадку представництва інтересів у комерційних операціях тощо).
Власне, суб’єктами адміністративної відповідальності за незаконне використання інформації, що стала відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, є лише особи, які перебувають на службі (стаття 1728 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
З наведеного можна дійти висновку, що в українському варіанті додержання обмежень для осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, має бути забезпечене високим рівнем доброчесності таких осіб. В свою чергу, забезпечення доброчесної поведінки публічних службовців є одним із завдань сучасної державної антикорупційної політики.

Великоберезнянське районне
управління юстиції


Про стан боротьби з корупцією в районі


 Відповідно до вимог антикорупційного законодавства  України     в райдержадміністрації розроблено «План заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють  корупції на 2011 рік», затверджений першим заступником  голови райдержадміністрації    08.01.11  та «План заходів щодо роз’яснення положень нових антикорупційнх законів на 2011 рік», затверджений   головою  райдержадміністрації   07.07.11.
            Розгляд виконання антикорупційних  заходів здійснюється на колегіях райдержадміністрації, на нарадах при голові райдержадміністрації з керівниками структурних підрозділів райдержадміністрації за участі керівників правоохоронних та контролюючих органів району, на нарадах-семінарах з головами та секретарями місцевих рад, на  нарадах при керівнику апарату райдержадміністрації та апаратних навчаннях.
При прийнятті на державну службу, відповідно до статей 4 та 15 Закону України «Про державну службу» проводиться конкурсний відбір претендентів на вакантні посади державних службовців. Претенденти подають декларацію про доходи, що передбачена вимогами статті 13 Закону України «Про державну службу», під розписку попереджуються про спеціальні обмеження щодо прийняття на державну службу та її проходження, встановлені Законом України «Про державну службу» та антикорупційним законодавством, ознайомлюються із Загальними правилами поведінки державних службовців. Всі ці документи містяться в особових справах державних службовців.
Питання організації здійснення заходів щодо запобігання корупційним проявам у райдержадміністрації покладено на сектор взаємодії з правоохоронними органами, режимно-секретної та оборонно-мобілізаційної роботи апарату райдержадміністрації. Складено і постійно уточнюється перелік посад державних службовців райдержадміністрації, які працюють у сферах, де існує високий ризик прояву корупції.
В райдержадміністрації відповідними наказами керівників управлінь та відділів визначено посадові особи, на яких покладено обов?язки з організації роботи щодо запобігання проявам корупції.
 Внутрішні навчання з питань дотримання законодавства про державну службу та боротьбу з корупцією проводиться за окремим планом відділу організаційно-кадрової роботи апарату райдержадміністрації.
 В селищній та сільських радах району розроблені заходи, спрямовані на забезпечення дотримання вимог чинного законодавства з питань боротьби з корупцією в органах місцевого самоврядування. Дані питання розглядаються на засіданнях виконкомів та сесіях місцевих рад


  Зміни в антикорупційному законодавстві

 

01 липня 2011 року набрали чинності закон України « Про засади запобігання і протидії корупції « та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».
Даними нормами чітко визначено саме поняття корупції – як використання особою,  яка є суб»єктом згідно Закону,  наданих  їй  службових  повноважень  та пов'язаних із цим  можливостей  з  метою  одержання  неправомірної вигоди  або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно   обіцянка/пропозиція   чи   надання неправомірної  вигоди особі,  зазначеній в Законі,  або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з  метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей .Крім цього, закон визначає коло суб»єктів  відповідальності  за корупційні правопорушення ,яке на відміну від Закону «Про боротьбу з корупцією « 1996 року є набагато ширше і включає не лише державних службовців ,а й всіх посадових осіб ,які утримуються за рахунок державного чи місцевого бюджету.
 Законом запроваджується спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із  виконанням функцій держави або місцевого самоврядування ,зокрема щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності , в тому числі  за  корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення; факту, що  особа піддана, піддавалася    раніше адміністративним стягненням за корупційні правопорушення; достовірності  відомостей,  зазначених  у  декларації  про майно, доходи,   витрати   і  зобов'язання  фінансового  характеру наявності в особи корпоративних прав; стану   здоров'я,  освіти,  наявності  наукового  ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації та фінансовий контроль ,який на відміну від попереднього закону, запроваджує нову форму декларації про майно, доходи,  витрати і зобов'язання фінансового характеру за  минулий рік .Правда норми щодо перевірки та декларування за новою формою набирають чинності з 01.01.2012 року.
 Законодавство відповідальність суб»єктів розмежовує в залежності від розмірів неправомірної вигоди чи розміру хабаря. Наприклад, порушення особою   встановлених   законом    обмежень    щодо використання службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 гривень),або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для  себе  чи  інших осіб передбачає накладення  штрафу  від  п'ятдесяти (850) до  ста п'ятдесяти (2550) неоподатковуваних   мінімумів   доходів   громадян   з конфіскацією  незаконно    одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру; теж саме діяння з розміром неправомірної вигоди  що не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700) передбачає накладення штрафу в розмірі  від  ста  п'ятдесяти (2550 ) до п'ятисот (8500)  неоподатковуваних   мінімумів   доходів   громадян    з конфіскацією     незаконно    одержаної    неправомірної    вигоди матеріального характеру.
 Особи,   яких    притягнуто    до    кримінальної    або адміністративної  відповідальності  за  корупційні правопорушення, пов'язані  з  порушенням  обмежень,  передбачених    Законом, підлягають  звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування,   підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало  законної  сили та окрім цього, відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення  корупційних  правопорушень,  у  триденний  строк  з  дня набрання відповідним рішенням суду законної сили,  притягнення  до цивільно-правової відповідальності,  накладення  дисциплінарного стягнення заносяться  до  Єдиного  державного  реєстру  осіб,  які вчинили  корупційні  правопорушення ,що унеможливить маніпулювання відомостями про притягнення чи не притягнення до відповідальності за вчинення корупційних діянь.

Начальник районного управління юстиції

Шукаль В.М


 

Про стан боротьби з корупцією в районі>>

 

Роз’яснення положень нових антикорупційних Законів України >>

 

Памятка по боротьбі з корупцією




Усi новини

Всі новини

Розробник: ЗАТ "Софтлайн" © Великоберезнянська РДА